Розділ 14

Злата не могла відвести погляд від мутнуватих очей Артура. Їй здавалося, що тільки її погляд зупиняє його від ... від чого? Вона не знала, і від цього ставало страшно.

- Ти хотів поговорити зі мною? Що ж, я слухаю. Тепер ніхто не зможе нам завадити, - спробувала надати своєму голосу рішучості Злата.

Хлопець глухо засміявся.

- Поговорити? Можливо. В одному ти точно права - ніхто не зможе нам завадити. Адже так, Стьопо?

Злата рвучко обернулася - як вона могла не помітити, що другий хлопець уже стоїть позаду неї?!

- Артуре, ти не при тямі! Вам треба піти додому й добряче поспати, - дівчина спробувала відійти в сторону, щоб бачити обох учнів.

- Не при тямі?! - ці слова раптом розлютили хлопця. - Не при тямі був мій батько, після зустрічі з тобою!

Злата злякалася його крику і хотіла кинутися в бік дверей, але її швидко спіймали за руку.

- Оце вже ні, красуне, ти так швидко не втечеш! - процідив Артур їй на вухо і відтягнув вглиб кабінету. Через дискотеку всі парти були відсунуті ближче до стін.

- Якого біса ти робиш? - почула вона тихий голос Стьопи. Схоже, той розумів, що їх несе не в той степ.

- Не хвилюйся - ми тільки трохи розважимося. Щоб знала своє місце, - відповів Артур і різким рухом розвернув Злату до себе обличчям. - Потримай їй руки, - кинув він другові й той слухняно взяв вчительку за лікті. Стало боляче, і Злата спробувала вирватися, але марно. - А ось тепер ми можемо поговорити, - посмішка Артура стала до неприємного хтивою.

- Хлопці, ви не розумієте, що робите. Відпустіть мене негайно!

Вона дуже сподівалася, що голос звучав обурено, але хлопці тільки переглянулися. Артур зібрав її волосся і почав намотувати його собі на руку, а потім різко смикнув вниз. Дівчина була змушена підняти підборіддя і дивитися йому прямо в очі.

- А ти вперта. Досі не зрозуміла, що нічого тут не вирішуєш? Ти слабка й скоришся нам, якщо ми цього захочемо. А ще тебе ніхто не почує - всі танцюють далеко в залі. Музика приховає все, щоб ми не зробили. Ніхто тобі не допоможе і не прийде на допомогу. Ти одна... - Говорячи все це, хлопець нахилявся все ближче, обдаючи її своїм гарячим диханням з запахом дешевого алкоголю. Златі стало гидко від цієї псевдоеротичної дії.

- Я повторюю - ти п'яний! Відпусти мене, і ми ще зможемо зам'яти цю дурну ситуацію! - страху не залишилося - тільки лють.

- Зам'яти?! - засміявся Артур, а руки Стьопи на її ліктях напружилися і до болю здавили ніжну шкіру. - Ні, Злато Ігорівно, так не вийде. Повинні ж ми з вами хоч колись поговорити щиросердно. - Його долоня лягла на її груди - їх розділяла тільки тонка тканина блузки й бюстгальтера. Дівчина почала вириватися і хотіла закричати, але її рот раптом закрили.

І коли тільки Стьопа примудрився вивернутися? Тепер він однією рукою стискав її зап'ястя, а другою - закривав рота. Чомусь промайнула думка полегшення - хоч лізти з поцілунками точно не будуть.

- А ось кричати не раджу - мене це нервує! - кинув їй в обличчя Артур, до болю смикаючи за волосся. Спритні пальці вже почали розстібати маленькі ґудзики блузки. Очі дівчини розширилися від страху - тепер вона зрозуміла, що поговорити зі школярем по-доброму не вийде. Раптом її телефон задзвонив, але відповідати ніхто й не думав. - Що, коханий шукає? - з кривою посмішкою запитав Артур. - Як думаєш, йому б це сподобалося? Мені ось дуже подобається те, що я бачу... - майже всі ґудзики на блузці були розстебнуті, а школяр водив кінчиком пальця по краю ажурного бюстгальтера дівчини. - Дуже і дуже апетитно, але якось малувато ... Стьопа, ти хотів би побачити більше?

Телефон знову заграв, але через страх, що охопив її тіло, дівчина чула його глухо, ніби він дзвонив десь далеко. Здається, хтось підійшов до дверей і смикнув за ручку. Хлопці напружилися, а Злата спробувала закричати, за що отримала ще один відчутний ривок за волосся вниз.

- Кого чорти принесли? - зло процідив Артур, але руку не опустив - пальці все ще до болю стискали груди. - Рот закрий, інакше наші плани швидко зміняться, - кинув він дівчині, коли та спробувала ще раз вирватися або подати хоч якийсь знак.

Людина за дверима не йшла і знову спробувала відкрити їх. Цього разу ривок вийшов сильним - замок майже злетів. Потім ще одне таке ж зусилля, і ось уже клас був відкритий. Схоже, комусь довелося навіть упертися ногами в стіну, щоб вирвати замок.

Злата ж не зводила погляд з чоловічої фігури у дверях. Вистачило навіть побіжного погляду, щоб зрозуміти - Тимур оскаженів.

Хлопець ступив до класу і за звичкою прикрив за собою двері.

- Відпусти її! - глухо загарчав Тім, однокласникам. Його голос тремтів від напруги й ледве стримуваної люті.

Він бачив страх в очах дівчини й те, як нахабно хлопець стиснув її груди.

- Гуляй звідси, Фалєєв. Сьогодні вона зірка не твоїх очей, - відповів Артур. Присутність однокласника його не бентежила.

- Я попередив, - коротко кинув Тім і в наступну мить з силою вдарив кривдника кулаком у живіт. Той зігнувся навпіл і відразу ж отримав коліном у ніс.

Стьопа оторопів від такої зухвалості й послабив хватку. Злата скористалася цим і вчасно відскочила в бік - в наступну секунду Тім потужним ударом в щелепу уклав його на підлогу.