Розділ 10

Діма занадто добре знав брата, щоб не помітити ті зміни, що відбулися з ним. Після зустрічі з його сусідкою, Тимур був ошелешений, і справа була не тільки в тому, що Злата була його вчителькою. Розмова з Семеном розставила все на свої місця.

- Ну? - закривши двері квартири, Діма обернувся до брата.

- Що «ну»?! - зобразив на обличчі щире здивування Тим.

- Я так розумію, на початку цього навчального року ти говорив про Злату?

- Не розумію про що ти, - відвів погляд школяр.

- Тім, ну я ж тебе не перший рік знаю, і твоя поведінка тільки підтверджує мої слова! - підняв брову Діма.

- Гаразд, це вона мені подобалася, коли тільки з'явилася в нашій школі. Ти задоволений? - знехотя визнав хлопець.

«Отже, вирішив удати, що це справа минулого? Ну-ну ... »- посміхнувся Діма.

- Молодець, що зізнався. Це ж не складно, правда? Я б і сам у таку закохався! - студент осікся, побачивши гнівний погляд Тіма. Схоже, остання фраза була зайвою. - Але у мене ж є Ліна, так що можеш бути спокійним, - поспішно додав він.

- Мені-то що з того? - знизав плечима школяр. - Це твоя особиста справа.

- Та ні, це я так, до слова.

- І давно ти дружиш з цією парочкою?

- З Семком давно - вже пару років як. Він же мій сусід, так що без цього ніяк.

- Він і є той самий «галасливий хлопець»?

- Ага. Але йому або Юлі про це краще не говорити.

- Чому? Ні, ну, взагалі-то, я розумію, однак ...

- А ось тут ти помиляєшся! - Діма награно підняв палець вгору і широко посміхнувся. - З Юлькою все зрозуміло – збентежиться й взагалі відлучить хлопця від тіла, але Сьома ... Цей лис стане імітувати «бурхливу діяльність» просто для того, щоб позлити мене, а заразом і весь під'їзд. Ну це так, до слова, - скопіював манеру брата Діма.

- А його сестра? З нею ти давно знайомий? - Школяр насторожився - йому було цікаво, чому Діма і Злата не впізнали один одного після вечірки в клубі.

- Не дуже. Кілька місяців, може. Слухай, а чого ти так здивувався, коли дізнався, що вони брат і сестра?

- Так у нас всі в школі вважали, що це її хлопець, - не став приховувати Тимур, з полегшенням вислухавши брата. - Сашка всі вуха прожужжала мені: «Який класний хлопець! Який чудовий! А машинка ж яка!», - писклявим голосом закінчив Тим.

- А в тебе, я так розумію, він захвату не викликав.

- Ну, був один момент ...

- Що?

- Ну, просто Семен до нас часто приїжджав у школу, тому його обличчя я добре запам'ятав. А потім якось побачив його в кафе з Юлею і ...

- І вирішив, що він зраджує твоєї дорогоцінній вчительці?

- Ну так…

- Із цього приводу можеш не турбуватися - Семен у нас хлопець серйозний, та до того ж однолюб. Дівчат своїх в образу ніколи не дає.

- Це добре, - посміхнувся Тимур. Треба ж таке - говорити правду іноді буває дуже навіть корисно. Не кажи він зараз про Юлю і те, що в школі ніхто не здогадується, що у Злати є брат – Дімка явно б погнав не в той степ. А говорити на тему своєї симпатії до вчительки хлопець був не налаштований.

- Гаразд, ти скажи краще, до чого ви домовилися?

- З ким? - не зрозумів Тимур.

- Так зі Златкою.

- А ... Та все нормально - спілкуємося.

- Я-а-а-а-ак? - протягнув Діма.

- Нормально. Морозитися як зранку не будемо, можеш не хвилюватися.

- Так? Ну і з добре, бо ви сьогодні прям всіх напружили.

- Відпустив би мене - все було б нормально! - заперечив Тимур.

- Ага! І хто б тоді їй руки лікував?

- Самі б якось впоралися, - пробурчав у відповідь школяр і опустив погляд. В голові п'янкою хуртовиною закрутилися свіжі спогади. І, здавалося б, не сталося нічого особливого - він просто обробив рани дівчини, але які при цьому були відчуття ... Чесне слово, він навіть дихати не міг через раптове збудження.

Яких зусиль йому коштувало чути те, що вона говорить. Але ж слів було так мало ... Ще й відповідати щось доводилося. Залишалося сподіватися, що Злата не помітила його дивного стану - не вистачало ще, щоб вона подумала про нього щось не те ...

Він наносив мазь лише кілька хвилин, але готовий був робити це знову і знову, аби продовжити задоволення. Добре, що йому вдалося хоча б через деякий час взяти себе в руки.

Як не дивно, але із заціпеніння його вивела фраза про забобони - занадто вже неоднозначно вона прозвучала. Але ні - це з ним зіграла злий жарт збуджена уява. Злата говорила тільки про критерії спілкування поза стінами школи.

А шкода…

Артур викинув недопалок від сигарети й зло сплюнув.

- Та не казися ти! - відсмикнув його Стьопа. - Ну, отримав ти незадовільно і що? Не вб'ють же тебе за це.