Сьома приготував приголомшливу вечерю - відмовитися від неї було просто неможливо. Курячі крильця в медово-гірчичному соусі й печена картопля з пармезаном змушували ледь не захлинатися від власної слини.
- Слухай, з твоїми кулінарними шедеврами я скоро у двері пролазити не буду! - награно обурилася Злата.
- А ти спробуй ходити - так проблем буде менше, - підколов хлопець. - Та й ти ж знаєш - хлопці не собаки, на кістки не кидаються. - Семен красномовно оглянув її фігуру з голови до ніг.
- Це ти зараз про що? - Злата навіть перестала жувати й пильно подивилася на нього.
- Та так, ні про що, мій коханий суповий набір ... - Останнім він, звісно ж, сказав напівпошепки.
Дівчина удавано розізлилася й кинула в чоловіка рушником.
- Як не подобається - не дивися!
- І як ти мені накажеш жити тоді з тобою?
- Як не подобається - не живи.
- Оце діло! Це ж моя квартира!
- Ось обов'язково було нагадувати? Зробив би благородний жест - залишив би все прекрасній самотній дівчині ... - Злата махнула рукою, показуючи, як саме повинен був дійти шляхетний лицар Семен.
- Ще чого! - фиркнула хлопець. - Обійдешся! А взагалі ти це ... їж, а то зовсім охолоне!
- Спробуй тут поїсти спокійно! - обурилася Злата, але вилку до рук все ж взяла. Раптом її телефон задзвонив.
- О, знову твій фанат телефонує, - не відриваючись від тарілки, прокоментував Сьома. Його іронія та несерйозність іноді дратували.
Дівчина гнівно шикнула на хлопця й забрала вечерю до кімнати. Лише потім вона відповіла на дзвінок.
- Я щось не зрозумів, в чому справа? - відразу обурився Дент.
- Це ти про що? - не зрозуміла дівчина, від подиву навіть переставши жувати.
- Довго не відповідаєш.
- А ти не знахабнів, хлопче? - брови дівчата здивовано підскочили вгору.
- Ні-і. Сама ж знаєш.
- Та-а-ак ... А тепер нагадай-но мені, чому я досі не кинула трубку й не перестала відповідати на твої дзвінки?
- Тому що я найкращий хлопець у світі?
Злата фиркнула і постарайтеся не розсміятися.
- Це не аргумент. Спроба номер два.
- Е ... Тому що я ідеальна жилетка для твоїх сліз?
- Коли це я жалілася тобі, жилетко?
- Ще не вечір, так що ...
- Ніяких «так що»!
- Добре-добре. Це я сам напросився на наше спілкування, а ти благородно приймаєш мої сльози, ниття й взагалі депресивні думки. Так краще? - Дівчина відчувала, що хлопець посміхається, і її губи також розтягнулися в посмішці.
- Я подумаю. Але думки йдуть правильним шляхом.
- Дуже добре. Як справи? Розібралася зі своїми телепнями?
- Якими з усіх?
- Не знаю - ти вчора погрожувала з кимсь розібратися.
- А, ти про це ... - настрій враз пропав. Було неприємно згадувати про Артура й Стьопу.
- Гей, що таке? - миттєво відчувши зміну її настрою, запитав Дент.
- Та так, є парочка, яка трохи дратує. А так все добре.
- Що з ними не так? Мені з ними розібратися?
- Тихіше, Рембо. Не треба нікого виховувати. Звичайний робочий процес.
- Точно?
- Так.
- Так що сталося?
- Тобі воно треба?
- Треба.
Злата зітхнула й прикрила очі. Навіщо цьому хлопцеві її життя? Гаразд, хоче - нехай отримує. Їй не шкода
- На початку року я припустилася помилки й дозволила двом школярам не ходити на заняття. В результаті вони прийшли тільки на контрольну роботу.
- А хіба так можна?
Дівчина зітхнула, і спробувала пояснити.
- Я виходила з принципів Болонської системи, коли учні більшу частину часу повинні займатися самоосвітою. Оскільки мій варіант навчання їм не подобався, я вирішила не напружувати ні їх, ні себе.
- І як результати?
- Не дуже, - зізналася дівчина. - Я не очікувала значних успіхів, але ... Один не зміг і двох слів нормально зв'язати, а другий ... Другий просто списав все, особливо не заморочуючись.
- І ти через це засмутилася?
- Ні. Я засмутилася через те, що відчула себе дурепою.
- Що ти вже зробила?
- Попросила їх прийти до мене. Хотіла, щоб вони переписали твори ...
- А вони тебе прокотили?
- Так.
- Ну й кретини.
Голос Дента звучав грубо та роздратовано. Ніби він був злий на хлопців. Хоча ні - швидше на неї за те, що так до цього ставиться.
#69 в Молодіжна проза
#927 в Любовні романи
#431 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 31.12.2020