Розділ 5

- Із завданням ви впоралися добре, і я приємно здивована, - Злата роздавала листки з перевіреною домашньою роботою й променисто усміхалася. - До речі, Саша, твоя робота мені дуже сподобалася - цікава думка, - похвалила вона ученицю.

- Дякую, - попри слова вчительки, дівчина трохи скривилася.

- Ти чого? - поцікавився Тім, помітивши її реакцію.

- Пусте, просто не в настрої, - відмахнулася вона. - Зима через два дні, ось і сумую.

- Сум - це погано. Тим більше, що скоро вихідні, - посміхнувся однокласник. - До речі, може, сходимо кудись, розвіємо твій поганий настрій?

З тим пір як дівчина перестала відпрацьовувати на них з Антоном дію своїх жіночих чар, Тимуру стало значно легше спілкуватися з Сашкою. Тепер він міг спокійно подуріти з нею, прогулятися по вулиці й навіть запросити сходити на новий гучний фільм. Звичайно, це не були побачення - просто приємне проведення часу з подругою. Ну а те, що «друг» носить бюстгальтер третього розміру - так це хіба для когось було припоною? Для Тіма - точно ні.

А найприємніше у всій ситуації було те, що Сашенька теж все розуміла. Вона не вішалася на шию, не лізла з дурними питаннями й навіть не жартувала з приводу того, що він ось-ось впаде від її краси.

- Ні, на цих ніяк не можу - у дядька ювілей, і мені кров з носа треба там бути, - дівчина скривилася ще більше, уявивши натовп малознайомих родичів.

- Ну, отже, тоді на наступних. Відпочино точно нікуди не дінеться, - посміхнувся Тим. - До речі, там може й Антон підтягнеться - а то вже реально скаженію, від того, що він так довго хворіє.

- Так, напевно, - відмахнулася Сашенька. Схоже, ідея з Антоном їй не дуже вже й сподобалася.

- Фалєєв, Шустрова, відкладіть свої теревені до перерви - як-не-як, урок ще не закінчений, - навіть не глянувши на учнів, зробила зауваження Злата Ігорівна. Школярі зніяковіло потупилися. - Так, і ваша класна керівниця попросила мене розповісти вам про шкільну виставу.

- Вистава? - в класі пройшовся гул здивованих голосів.

- Так, саме так. Ваша паралель має поставити спектакль, в якому візьмуть участь всі охочі. Поки Марія Федорівна відсутня, я буду її заміняти. З усіх організаційних питань також звертатися до мене.

- А що за спектакль?

- Швидше за все, це буде «Пігмаліон» Бернарда Шоу, але це не остаточний варіант, - посміхнулася Злата Ігорівна. - До кінця дня я прошу вас подумати та, якщо пропозиція вас зацікавить - прийти після занять до мого кабінету. Там зберуться всі охочі.

В очах Сашеньки загорівся вогник азарту. Вона завжди любила сцену й увагу. Але, треба відзначити, не просто так - мала певний акторський талант. В будь-якому разі, театральні гуртки ладні були ледь не битися за неї.

- Я так розумію, тебе сьогодні не чекати? – зітхнув Тім.

- Ага. Якщо й правда Пігмаліона будуть ставити, то я просто зобов'язана брати участь, - підтвердила подруга. - А ти як? Хочеш зіграти?

- Я?! У виставі ?! Оце вже ні! Не хочу псувати спектакль своєю грою.

- Ну о—о-ось ... А я вже сподівалася ... - уявно образилася дівчина.

- Фалєєв, Шустрова, здається, я вас вже попросила трошки помовчати, - повторила зауваження Злата Ігорівна, але вже швидше формально - чула ж, про що вони говорили.

Дмитро стомлено впав на ліжко донизу обличчям і щось невиразно пробубонів.

- Що? - не зрозумів Тім. У відповідь почулися все ті ж незрозумілі звуки, - Говори нормально! - врешті-решт, не витримав він.

- Кажу - і хто мене тільки за язика тягнув попросити у цієї навіженої номер телефону, - повернувшись, невдоволено буркнув студент.

- Це ти про Ліну? - із розумінням запитав Тимур.

- Ну а про кого ж ще? Другу таку я не знаю. Та й слава богу!

Нав'язлива дівчина буквально прилипла до Діми ще з тієї пам'ятної вечірки в клубі й ось уже майже місяць не хотіла помічати натяків хлопця. Те, що вона йому нецікава можна було зрозуміти вже на другому тижні спілкування, коли брат вирішив провести вечір п'ятниці вдома, аби ніде з нею не зустрінеться. Але Ліна виявилася з наполегливих і вважала за краще не помічати очевидних фактів. Відмахнутися ж від неї теж не виходило.

- І що цього разу?

- Хоче запросити мене на день народження до якоїсь своєї подруги.

- Ну а ти що?

- Сказав - мені там робити нічого. А вона, блін, навіть не образилася! Сказала - «Можливо, наступного разу», - останню фразу Діма смішно пропищав, кривлячи голос дівчини.

- Ну, що сказати - золото, а не дівчина.

- Як би не так! Мені її ніжність вже ось де сидить! - студент підніс ребро долоні до горла. - І як я тільки зміг вляпатися у таку халепу? З усієї трійці зв'язатися саме з нею!

- Ну, інших ти побачив значно пізніше. Та й, напевно, повівся на гарні ніжки, - Тім хмикнув і кинув м'ячик у стіну.

- Так ... Ніжки у неї що треба. Хоча й у другої, ну тієї, яка в сукні була, теж нічого так, - мрійливо закрив очі хлопець.