Розділ 1

Поки директор школи гучно виголошував промову про граніт науки, випускники обговорювали іншу не менш важливу для них тему - вихід у декретну відпустку однієї з вчительок.

Ксенія Михайлівна ще в кінці квітня достроково закрила навчальний рік з літератури - її животик вже був дуже помітний. Та й школярі зі своїми витребеньками не давали розслабитися і відчути ейфорію від майбутнього материнство.

Звісно ж, за літо адміністрація знайшла когось нового на її місце, але хто саме це був - досі залишалося загадкою. Навіть Сашенька, племінниця завуча, до останнього дня нічого не знала.

- Та дадуть нам якусь стару тітку з нещасливою долею і чоловіком-п'яницею, яка щастя своє бачить тільки в книжках. І буде вона нам говорити про вічну любов ... Кого там? Ромео і Джульєтти або ж Онєгіна та Ларіної. Так що готуємося! – розповів про свої здогадки Антон, однокласник і найкращий друг Тіма.

- Та ну. Он у паралелі ж нормальний викладач. Може, нам поки його дадуть, - заперечив хлопець.

- Нє, у нього і так вже дофіга класів, та й когось в штат все ж взяли! Так що точно до нас направлять. Чи то нас до нього – нема різниці.

Тім нічого не відповів і тільки невизначено знизав плечима.

Тимур з цікавістю оглядав однокласників. За літо вони, звичайно, мало змінилися, але в атмосфері щось невловимо змінилося - це перше вересня було останнім у їхньому шкільному житті.

Після офіційної частини всі класи стали розходитися по кабінетах - ще години дві вчителі повинні були їх тримати в школі. Що поробиш - правила. Звичайно, можна було б просто змотатися й удати, що «забув» цю щорічну традицію alma mater, але який сенс?

Тим більше їхня классуха, Марія Федорівна вже встигла загарбати Антона, так що приятель точно вже не вибереться до закінчення класної години.

Більшість школярів вже розійшлися по своїх кабінетах, але Тім все ще зволікав – повертатись до рідних стін зовсім не хотілося. У нього, як завжди, спрацьовувала одвічна звичка будь-якого хлопця з алергією на будь-яке навчання. І раптом він побачив дівчину. Та, найімовірніше, була новенькою, тому що оглядалася в пошуках потрібного кабінету. Вона мружилася розглядаючи кожну з дверей, але, мабуть, так і не знаходила потрібний їй номер.

Судячи з усього, незнайомка була старшокласницею і, майже напевно, відмінницею. Її довге волосся кольору стиглої пшениці було зібране в тугу косу, що висіла не, як зазвичай, позаду, а збоку, спадаючи на плече. Водночас костюм-трійка робив її схожою на вчительку, і це трохи насмішило Тіма.

Але щось в її фігурі було таке, що школяр мимоволі затамував подих, стільки в ній було ніжності та жіночності.

«Напевно, з паралелі - серед наших я її сьогодні не бачив», - вирішив хлопець і зробив впевнений крок назустріч.

- Можу я чимось допомогти? - звернувся він до незнайомки. Та мимоволі здригнулася і з подивом глянула на нього блакитними очима. Голову довелося трошки підняти, адже для свого віку Тім був досить високим.

- Так, я шукаю 232 кабінет, - посміхнулася дівчина і її щоки чомусь почервоніли.

- А, потаємну кімнату! – з розумінням промовив хлопець. - Дивись, тут треба пройти о-о-ось у той темний коридорчик. Там будуть три двері - одна - туалет (ну, думаю, сама зрозумієш яка), друга - це комора прибиральниці (там, здається, немає ручки), ну а третя - це 232. Але там немає таблички.

- Тім, пішли, Федорівна кличе! - крикнула звідкись здалеку Сашенька.

- Зараз йду! - відгукнувся школяр і обернувся до незнайомки. - Ну, все, мені пора бігти. Мене, до речі, Тимуром звуть! Запам'ятай - я тебе завтра обов'язково знайду! - хлопець підморгнув незнайомці й поспішив за однокласницею.

Схоже, у цьому навчальному році в нього буде нова дівчина.

Марія Федорівна була молодою вчителькою математики й викладала у них вже три роки. З самого початку вона змогла подати себе так, що ніхто й не замислювався про те, що у неї може бути будь-яке життя поза межами школи. Тим більше – особисте життя.

Хоча, коли чоловіча половина класу обговорювала жіночі принади, то «видатні частини тіла» їхньої вчительки теж не пасли задніх у списку. Руда, з коротким каре і карими очима, вона наводила жах на свій клас, хоча ніколи навіть голосу на учнів не підвищувала.

- Фалєєв, Шустрова, я не зрозуміла, що за обіймашки в перший же день? - здивовано підняла брову Марія Федорівна.

- Е ... Ну ми ж ціле літо не бачилися, - віджартувався Тимур.

- Сідайте. Отже, тепер про головне. У нас у школі нова вчителька літератури. Вона ж буде у вас викладати етику та естетику. З нею ви познайомитеся у четвер, - кажучи це, Федорівна роздавала листочки з новим розкладом.

- Я ж казав, що буде стара тітка, - шепнув Антон другові, і той весело посміхнувся. Його думки все ще були зайняті білявою незнайомкою.

- Так, є у когось ще запитання? - Математичка встала, спокусливо виставивши стегно. - Ні? Тоді - вільні. І щоб до завтра я вас не бачила. З класу по одному - кроком руш!

Тім з Антоном ближче всіх сиділи до дверей і першими встигли вискочити з класу. Спускаючись сходами, Тимур все ж мимоволі глянув на 232 кабінет, але біля нього вже нікого не було.