3. Я бачу людей наскрізь

Ілля пригальмував на світлофорі.

— Дідько, — вилаявся він. — Якого біса так швидко загорівся червоний? 

Потім він відірвав погляд від світлофора і повільно перевів його на вулицю. Вечоріло, але темрява ще не встигла повністю спуститися на землю. Тому чоловік міг гарно бачити перехожих, які квапилися по своїх справах.

Ілля завжди полюбляв роздивлятися людей. Особливо, якщо вони не могли його бачити. Він з легкістю помічав навіть ледь помітні деталі, які йому, як професійному психологу, розповідали про незнайомця майже все. Це завжди його тішило.

“Не треба від мене щось приховувати, — завжди повторював він своїм клієнтам. — Я бачу людей наскрізь”.  І треба зауважити, що ті, хто звертався до нього по допомогу, завжди відкривали цьому чоловікові свої таємниці і душу.

Перед машиною Іллі пройшов літній чоловік, спираючись на паличку. “Відмінна виправка, — подумав Ілля. — Скоріш за все військовий. Кульгає. Можливо був в гарячій точці і отримав поранення в ногу. Скоріш за все, судячи з віку, був у Афгані. Нежонатий або вдівець. Дуже непрофесійно пришит останній ґудзик. Так. Мабуть вдівець.  І став вдівцем недавно. Адже він ще не навчився пришивати ґудзики…”

Літній чоловік зник з поля зору і тому Ілля перевів погляд на іншого перехожого. Це була жінка, вродлива жінка. Тому Ілля аж підсунувся ближче до лобового скла, немов хотів краще роздивитися красуню. 

Невисока струнка жінка з неймовірно гарними зеленими очима і довгим попелястим волоссям, яке вільно розвивалося за вітром, просто притягувала погляди оточуючих. 

“Гарна, — констатував Ілля. — Але занадто самовпевнена. Дуже високо задирає голову. Такі жінки чудово знають, що вродливі, і впевнено цим користуються. Вона, скоріш за все, незаміжня, бо ніяк не може скласти собі ціну. Так, подібні жінки завжди залишаються на самоті, або виходять заміж пізно і за того, хто ще бере... Це саме про них кажуть: за перебір чорта в двір. А скільки ж їй років? Не встиг роздивитися. Мабуть, 25?”

Красуня, яка привернула увагу Іллі, перейшла через дорогу і розчинилася в натовпу людей. Чоловік тільки встиг помітити, як кілька разів блиснув серед перехожих її блакитний костюм і локони попелястого волосся.

Загорівся зелений і чоловік рушив. Проїхавши кілька метрів він повернув на стоянку і залишив машину біля ресторану. 

— Ого, — вголос промовив Ілля, відчуваючи порожнечу в животі. — А я дуже зголоднів. Зараз з’їм все!

Заходячи до ресторану він ледве помітно підморгнув адміністраторці — молодій дівчині з тугим пучком на потилиці. Та миттєво знітилася. І тієї ж миті рум’янець проступив на її щоках. Ілля тільки-но сів за столик, як адміністраторка принесла меню.

— Доброго дня, Ілля, — привіталася дівчина. — Можу вам запропонувати...

Дівчина, як вишколений офіціант, рекомендувала блюда, одне за іншим. А Ілля, поглядаючи на почервонілі щоки адміністраторки, на блиск в її очах, вкотре міркував: “Невже вона закохалася в мене?” З одного боку це його гнітило, адже ніяких планів стосовно цієї занадто молодої дівчини в нього не було. А з другого, і в цьому він міг признатися тільки самому собі, — неймовірно тішило. Якщо в нього закохуються жінки і дівчата, напевне він гарний чоловік.

— Скажи, а Рита тут? — запитав Ілля, зробивши заказ.

— Так, — відповіла дівчина.

— Ну, то передай їй, що я поїм і зайду до неї.