Розділ 15

У кардіореанімаційному відділенні Саломії видали цілий список ліків і всього, що було потрібно на перший час для проведення інтенсивної терапії. Букви розпливалися, сльози застеляли очі і не давали зосередитися, і Саломія залишила спроби прочитати, що написано в списку. Який сенс з того, що вона розбере каракулі лікаря? Грошей все одно немає, її платинова карта-гаманець залишилася лежати на ліжку Микити. Ну чому їй не подзвонили раніше, вона б не встигла дійти до його спальні і вже б купила все необхідне…

Потрібно їхати назад до Єлагіна, Микита з'явиться тільки під ранок, вона встигне забрати картку, а потім, звичайно, все поверне, коли з'їде від них і влаштується на роботу. Але зараз їй потрібні ці гроші, дуже потрібні, і швидше за все, їх ще знадобиться чимало.

Охоронець на воротах скосив очі на Саломію, проте пропустив таксі безперешкодно, вона попросила водія почекати і побігла у будинок. Влетіла в спальню Микити і застигла, як вкопана — її чоловік стояв посеред кімнати, а в руках у нього були футляр з прикрасами і та сама нещасна картка.

— У тебе в кімнаті валіза зібрана, ти кудись їдеш? — навмисне байдуже запитав Єлагін. Саломія ковтнула і зробила крок ближче.

— Так, я зопалу зібрала речі, але потім передумала... Микито, ти не міг би повернути мені карту?

— Що, хотіла зробити гарний жест, кинути мені в обличчя, мовляв, подавись своїми грошима, та кишка тонка виявилася? — Єлагін пронизував Саломію злим, колючим поглядом, вона заплющила очі та ковтнула ще раз. Не можна його злити, нехай каже, що хоче, аби віддав картку.

— Я зрозуміла, що погарячкувала, — сказала ледь чутно.

— І вирішила знову погратись в сім'ю? — сказав, як сплюнув. — Тільки я теж тепер передумав. Умови змінюються, граємо по-дорослому. Згодна?

Саломія мимоволі озирнулася на ліжко, здогадуючись, що він має на увазі, а потім прикусила губу і кивнула. Вона й справді була на все згодна.

— Так. Тільки... можна швидше?

Микита зло примружився.

— Це від тебе залежить, люба, — «люба» аж процідив крізь зуби, — тільки ти туди не дивись, я двічі не пропоную. Тепер у нас все буде простіше.

Він сів у крісло, розкинувши ноги, і смикнув ремінь на джинсах.

— Ну що ж ти стоїш, вперед, — зробив запрошувальний жест, не приховуючи глузування, — доведи, що наш договір в силі, і тоді, можливо, мені захочеться повернути тобі картку. А, якщо сподобається, я навіть поповню тобі рахунок.

Саломія метнула тривожний погляд у бік вікна — вона ж сказала таксисту, що недовго! — і знову прикусила губу. Вибору не було, вона повільно кивнула:

— Добре, — підійшла до Микити, опустилася на коліна і вдихнула побільше повітря. Що робити далі, Саломія уявляла дуже приблизно. Може, краще все ж зізнатися, що вона повний дилетант? І чому у нього змінився вираз обличчя, що йому знову не так?

Заплющила очі, простягаючи руку, аж ось її обличчя затиснули в лещата і смикнули вгору так, що у неї трохи голова не відірвалася. Відкрила очі і побачила близько-близько перекошене від злості обличчя Єлагіна.

— За кого ти мене тримаєш? — заревів він як скажений, Саломія від страху знову закрила очі і втягнула голову в плечі. — Ти справді вирішила, що мені від тебе потрібно... за гроші…

Він тряс Саломію, його й самого неабияк трясло. А в неї ніби з душі зняли десятитонну плиту. З вії зірвалася крапля і впала на руки Єлагіна.

— Будь ласка, Микито, дорогенький, мені так потрібні гроші... — зашепотіла, вчепившись в його руки і намагаючись послабити лещата. — Я потім все поверну, чесне слово!

Єлагін, абсолютно приголомшений і збитий з пантелику, розтиснув пальці, мовчки дістав з кишені картку і простягнув Саломії. Вона рвучко обійняла його, поцілувала в щоку, пробурмотівши «дякую», і побігла назад до воріт.

При стаціонарі працювала цілодобова аптека, але Саломія вирішила спочатку навідатись в реанімацію і дізнатись, як бабуся, чи нічого не потрібно ще, а потім вже йти за ліками. Їй сказали, стан стабільний, Саломія відійшла від віконця в двері реанімації, витерла щоки, а потім кілька разів кліпнула очима — по лікарняному коридору назустріч йшов Микита.

***

Як же вона плакала... Всю душу йому вивернула цими сльозами. І навіщо він взагалі брав телефон? Можна було відморозитися, а краще б відразу в камін телефон закинути... А за те, що сказав їй зі злості, комусь іншому Микита особисто відірвав би окремі частини тіла, шкода, собі не відірвеш.

Спочатку він розлютився, націлився до Марини, тим більше, тимчасова дружина надала йому сьогодні таких імпульсів, що хоч стій під холодним душем годину, все одно не охолонеш. Але навіть третини шляху не проїхав, зупинився і хвилин десять стояв, приходив до тями, усвідомлював, який він йолоп.

Зрозумів, що фізично не готовий бачити Марину особливо зараз, коли перед очима пливуть картини хвилястого волосся, великих очей, припухлих від поцілунків губ... У неї, напевно, капіляри розташовані дуже близько до шкіри, а інакше чому вони так відразу червоніють і припухають? Потім повернув машину і поїхав за аргументацією своїх вибачень.

По дорозі до дому твердо вирішив, що, якщо Саломія не відчинить, він просто зламає двері, на щастя, силою Господь не обділив. І не піде, поки вона не пробачить, треба буде — ляже на порозі кімнати і нехай як хоче.