Розділ 14

Коли увійшли в будинок, Саломія розчепила пальці і попрямувала до сходів, та Микита здивовано потягнув її назад.

— Куди? А бокс?

— Хіба ще не все?

Напевно, у неї був занадто безпорадний вигляд, тому що Микита вмить став серйознішим і неголосно запитав, не випускаючи її руки:

— Я тебе чимось образив, Міє? Чи тобі не сподобалися мої друзі?

І що йому сказати? Що їй нестерпно слухати, як палає від пристрасті до неї чоловік, знаючи, де і з ким він проводить ночі? Що ілюзія спільного щасливого життя занадто контрастує з тією самотністю, в якій вона існує насправді? Або як їй паморочить голову його близькість, його дотики, тепло і терпкий аромат його шкіри, але це все не для неї і ніколи не буде їй належати, а присутність на вечірці — це всього лише виконання угоди? Вона ніколи в цьому не зізнається.

— Я хочу переодягнутися, Микито.

— Переодягайся і приходь, — сказав чоловік тоном, що не терпів заперечень, випустив її руку, а потім доторкнувся до туго затягнутого хвоста. — І розпусти волосся, мені так більше подобається.

Розвернувся і пішов у їдальню, а Саломія ще з хвилину приходила до тями. Що це було? Йому справді подобається її волосся? Вона миттю злетіла на третій поверх, стягнула з хвоста гумку і подивилася на своє відображення. Так, Микита ніколи не буде з нею, але ж вона це знала і все одно погодилася на угоду, аби бути до нього ближче.

«От і будь. Ти мріяла бачити його хоча б зрідка, а ви вже двічі цілувалися, він нарешті почав тебе помічати, ще й подарунки ці... Про те, що було в альтанці, і говорити нічого, сама все розумієш, не маленька!»

«Але мені цього замало, я хочу, щоб у нас все було по-справжньому!»

«От і поводься так, ніби у вас все по-справжньому».

«Хіба так можна?»

«Можна, якщо обережно. Ти б визначилася зі своїми бажаннями».

«Хочу, щоб він мене кохав!»

«Не буде цього, і не мрій. Але ти його хвилюєш, ти подобаєшся його друзям, он як вони очима тебе їдять, то й зроби так, щоб він пишався тобою! Тут і зараз біля нього ти, а не його Марина, використовуй це на всі сто!»

«Я не знаю, як, я не вмію…»

«Досить нити, все ти знаєш. Він тебе хоче, це видно і сліпому, от і користуйся».

Саломія труснула головою, щоб перервати обридлий діалог. Але в одному її невидимий співрозмовник був однозначно правий: місяць тому вона і мріяти не могла, щоб Єлагін навіть мигцем поглянув в її бік, так навіщо втрачати можливість провести вечір з коханим чоловіком, нехай навіть це гра? А можливо, для нього це теж перестає бути грою?

Скинула вологий від дощу одяг і дістала сукню, яку обрала в «Донні». Сукня вважалася домашньою, але Саломії вона здавалася гідною для виходу в театр. Чорна м'яка віскозна тканина відтінялася білим мереживом комірця, і Саломія здавалася собі в ньому випускницею інституту шляхетних дівчат.

«Ваш чоловік буде в захваті! Ви дуже спокусливо виглядаєте в цій сукні!» — навперебій заходились продавці-консультанти, та Саломія і сама це бачила. Невеликий виріз більше приховував, ніж відкривав, але, як глибокодумно висловилася Владислава, чоловіків недомовленість збуджує куди більше, ніж те що виставляється напоказ.

Бирка «Blumarine» надавала впевненості, Саломія пригладила комірець і поглянула в дзеркало. Волосся, що розпушилося від дощу, лежало густими хвилями, щоки розчервонілись, очі блищали, в їх глибині спалахували іскорки такі ж, як у вухах. Саломія подобалася собі, вона знала, що і Микиті сподобається, і його друзям теж... Нехай! Нехай заздрять йому, щоб він справді нею пишався!

Коли вона увійшла в їдальню, Микита стояв, повернувшись впівоберта, а побачивши її, замовк на півслові.

— Нічого собі, Микитосе! — захоплено промовив Дмитро, перегороджуючи їй шлях, а вона продовжувала дивитися на Микиту. — Тепер зрозуміло, чому ти її від нас ховаєш. Саломіє, яка ж ти красуня, хоч картини з тебе пиши!

Саломія ухилилася від дружніх обіймів і підійшла до чоловіка.

— Відвали, Дімичу, — відрізав Микита, притягуючи її власницьким жестом, погляд його був зовсім іншим, він ще ніколи так на неї не дивився. Пильно. Задумливо. Здивовано. А потім сказав голосно, щоб всі чули: — Навіщо картини, вона сама як намальована.

Посадив її за стіл, а сам сів, розвернувшись усім корпусом, і продовжував дивитися. Стейки виділяли такий аромат і так апетитно виглядали, що Саломія не втрималася:

— Смачно пахне, я жахливо зголодніла, зараз все з'їм!

Чоловік схаменувся:

— Вибач, задивився... — і зараз же з горою наповнив тарілку м'ясом і овочами.

— Я не з'їм це одна, Микито! — вона посміхалася, їй було дуже затишно під його поглядом. — Доведеться тобі мені допомогти.

— Тільки якщо ти мене будеш годувати, — сказав хриплувато, ковтнувши, і Саломія опустила очі. Передоз. Зібралася з духом і подивилася на чоловіка. І знову подумки охнула, та що з ним таке? Щось зовсім таємне промайнуло в його очах, зараз зовсім синіх, чи їй привиділося? Зважилася і легенько провела по неголеній щоці.

— Звичайно, буду.