Розділ 12

Додому їхали у тиші, Микита сидів з непроникним виглядом, а Саломія, хоч і намагалася, але не могла себе змусити не поглядати на нього час від часу. Коли заїхали у двір, Єлагін вийшов з авто, дістав з заднього сидіння квіти і передав Саломії.

— Візьми. Віддаси Лідії, вона розставить у вази і принесе в твою кімнату.

Саломія обхопила купу квітів обома руками, тримати було незручно, заважав пакет з подарунками, а Микита раптом якось дивно на неї подивився, простягнув руку і провів великим пальцем по губах.

— Я гадав, вони у тебе намальовані, — різко розвернувся і сів за кермо. Саломія сама не зрозуміла, як воно вирвалося:

— Микито, ти куди?

З тим же успіхом можна було запитати: «Як ти можеш їхати до неї після того, як мене цілував?» Ні, не так. «Після того, як ТАК мене цілував...» Від одних спогадів про їх «п'янкий» поцілунок у Саломії мимоволі підгиналися коліна, а він ось так просто сідає та їде... Єлагін похмуро поглянув на Саломію і завів двигун.

— З днем народження, Міє…

Автомобіль рвонув з місця, а вона так і залишилася стояти в розпачі з купою квітів, намагаючись прогнати злі сльози. Навіщо вона чіплялася до нього зі своїми питаннями? Чому не повернулася відразу і не пішла у будинок, хіба вона має право цікавитися, куди їде Єлагін?

Першою думкою було повернутися знову в клуб, та вона занадто втомилася, щоб вдавати, що їй весело, і Саломія, перехопивши зручніше подарунки, попрямувала до будинку. Віддала квіти хатній робітниці та піднялася до себе. Стоячи в душі, довго терла мочалкою губи і шию, щоб змити з себе всі сліди Єлагіна і шкодуючи, що не можна ось так протерти пам'ять, тому що варто було прикрити очі, відразу ж згадувалися темні зіниці, що повністю заповнили райдужку, часте, хрипке дихання, тверді губи, що вибивали з неї залишки розуму...

Спати не хотілося, Саломія підійшла до мольберта, дістала фарби і чистий аркуш. Чіткі лінії, легкі штрихи, помахи пензлем — і поступово на білій поверхні з’являлися знайомі риси. Скуйовджене волосся, поголене підборіддя і темні, майже чорні очі, від колишньої блакиті не залишилося і сліду. Саломія мовчки розглядала портрет і не могла зрозуміти, що її бентежить, адже вона намагалася якомога точніше передати той його погляд. А потім зрозуміла. Погляд з портрета випромінював бажання. Так дивився на неї Микита, коли говорив своїй дівчині у слухавку: «Я тебе кохаю».

Прибрала портрет, щоб висохла фарба, і дістала другий лист. Рука швидко рухалася, сама роблячи штрихи, Саломії навіть стало цікаво, що у неї вийде. Вийшла дівчина, вона лежала з закритими очима, притулившись щокою до ліжка, зі спини до неї пригорнувся чоловік, впираючись чолом у скроню дівчини, рука накрила руку, пальці переплелися, і Саломія мимоволі здивувалася, як у неї вийшло передати пристрасть і бажання на зображених обличчях.

Вона поставила аркуш перед собою, сіла на ліжко і підібгала ноги, обхопивши їх руками. Вперлася в коліна підборіддям і довго дивилась на малюнок. Дівчина і чоловік були оголені, дівчиною була Саломія, а чоловіком Микита. Згадався конкурс, в якому вона посіла перше місце по місту з нехитрою назвою «Я малюю свою мрію». Саломія тоді намалювала Венецію, Джованні обіцяв відвезти туди їх з мамою, їй якраз виповнилося дванадцять років. Цікаво, яке місце дали б їй за цю роботу і які були б очі у членів журі?..

Саломія підняла голову, коли за вікном вже світало, і зрозуміла, що заснула одягнена, згорнувшись на ліжку клубочком. Побачивши малюнок, почервоніла — зовсім божевільна, ось що відбувається коли малюєш з похмілля від поцілунків Єлагіна! Сховала малюнок подалі в папку, підійшла до вікна закрити штору і негайно ж відскочила, тому що до будинку по доріжці йшов Микита. Чому він так рано? Дотримується пристойності, намагаючись не повертатись додому від коханки в обід?

Невідомо навіщо підійшла до дверей і притулилася чолом до прохолодної поверхні. У коридорі почулися кроки, вона завмерла, прислухаючись, а серце стрибнуло вгору і стало грудкою в горлі. Микита дійшов до її дверей і раптом зупинився, а потім дверна ручка поповзла вниз, Саломія дивилася на неї з жахом, як на отруйну змію. У нього ж немає ключа від її кімнати? Навіщо йому взагалі до неї заходити? Якби він захотів прийти відразу після клубу, вона і не подумала б чинити опір, та у неї і сил би не знайшлося після його поцілунків, але не зараз, не після неї…

Микита відпустив ручку, але не йшов, Саломія обережно підняла долоні і поклала на двері. Хоч би він не почув, як гучно калатає у неї серце, їй самій здавалося, що воно стукає на весь будинок. Раптово долинуло легке, як подих вітру:

— Міє…

А може, їй просто почулося? Саломія продовжувала стояти, погладжуючи кінчиками пальців гладку поверхню дверей, ніби це була стрижена потилиця. Микита ще позволікав з хвилину, а потім розвернувся і пішов до себе. Саломія дочекалася, поки кроки стихнуть, а потім привалилася спиною до дверей, запустивши пальці у волосся. Ось і пройшов ще один день в будинку Єлагіних, їй потрібно просто потерпіти, все колись закінчується, і цьому шлюбу, який виснажує її душу, теж прийде кінець.

Щільно засмикнула штору, закуталася у ковдру по самі очі, сподіваючись, що так можна відгородитися від усього світу, і провалилася в рятівний сон.

***

Микита пив каву на кухні і дивився у вікно. Починало світати, Марина міцно спала, знесилившись від його напору, а йому ніяк не спалося, хоч здохни. Всі думки Єлагіна займало одне нагальне питання: як бути, коли кохаєшся з однією, а перед очима стоїть інша. У ряді останніх багатьох і багатьох випадків — його дружина Саломія. Яке ж ім'я безглузде, воно йому зовсім не подобається, а ось Мія звучить зовсім по-іншому. Крихко. Витончено. Вразливо. Як і вона сама.