Розділ 7

Микита наздогнав Саломію біля самого таксі і запитав, показуючи іграшку:

— Не знаєш, що це за хрінь?

— Знаю, покемон.

— Тоді це тобі. Весільний подарунок, — він віддав Саломії іграшку, та засунула її в кишеню і щільніше завернулася в єлагінський піджак. Перший ранок Микити в статусі одруженого чоловіка видався прохолодним.

До будинку добиралися в повній тиші, і тільки розраховуючись з таксистом він згадав, що гадки не має, яку кімнату виділили його дружині. Звичайно, ні у кого і в думках не було селити Саломію в спальню Микити. Фіктивний шлюб на те і фіктивний, хіба що могли влаштувати її на одному з ним поверсі, а там вільною була тільки одна кутова кімната.

У будинок увійшли тихо, нікого не розбудивши, ні прислугу, ні домашніх.

— Іди за мною, — сказав Саломії і пішов вперед, не озираючись і не піклуючись, встигає вона за ним чи ні.

З кімнатою він вгадав, оскільки перше, що кинулося в очі, коли відкрив двері, була валіза, яка стояла біля входу.

— Ось, заходь. Судячи з валізи, ти будеш жити тут.

Саломія стягнула з плечей піджак і віддала Микиті.

— Дякую. Я зігрілася.

— На добраніч, Саломіє. Пропоную наше розлучення теж відзначити в «Макдональдсі».

— Сподіваюся, це відбудеться в самому найближчому майбутньому. На добраніч, Микито.

І закрила двері перед самим його носом. Єлагін знову з невідомих для нього причин відчув незрозумілу прикрість. Останнє слово мало бути за ним, знову вона його обскакала.

Вішаючи піджак у шафу, намацав в кишені щось тверде і витягнув жовтого покемона. Покрутив в руках і, клацнувши пальцями, жбурнув у кут, домробітниця викине. Після душу він був упевнений, що засне, як убитий, але сон чомусь не йшов. Микита дивився у стелю, закинувши руки за голову, і думав, як добре було б зараз притиснутися до спини Марини, він пам'ятав, яка вона з ранку ніжна і тепла, і знову пошкодував, що поїхав. Ну не померла б Саломія від голоду ще кілька годин.

А ось спати краще одному. Сімейне життя не для Микити Єлагіна, і ще нескоро стане йому необхідним. Тільки чому, засинаючи, йому привиділися довгі тонкі пальці з краплею журавлинного соусу, до якої він марно намагався дотягнутися губами?

***

Саломія швидко зачинила двері своєї кімнати, повернула засувку і абсолютно без сил сповзла на підлогу. Вона ледь дочекалася, поки переступить поріг і зможе відгородитися від Микити. І чому вона раптом вирішила, погоджуючись на цей шлюб, що їй буде достатньо його бачити кожен день, перебувати в одному будинку, може, навіть, іноді разом пити каву? Та це тортури справжнісінькі, коли він ось так ось дивиться незрозуміло, випробовуючи, ніби рентгеном просвічує.

Коли він торкається, її відразу в жар кидає, навіть від самих звичайних дотиків — взяв за руку, притримав за лікоть. А згадувати, як він тримав її за талію, коли вона мало не розтягнулася перед ним, встаючи з крісла, Саломія взагалі без здригання не могла — її ніби електрошокером зсередини лупили. Добре, що він швидко її випустив з рук. А так хотілося, щоб не відпускав…

Вона скоро з’їде з розуму, потрібно терміново повернутися в звичну колію, коли Микита ковзав по ній байдужим поглядом, байдуже відмовчувався, не намагався жартувати, а тим більше, вибачатися. Чи то вона звикла, чи то включалися якісь внутрішні захисні механізми, але його холодність сприймалася набагато легше, ніж навіть найнезначніші ознаки уваги. Може, це тому що тоді вона не починала уявляти, що було б, якби цей шлюб був справжнім, а головне, її б не мучили ревнощі?

Саломія ніколи не закохувалася «по-дорослому», як висловлювалася Катька. Швидше, з її боку це був більше інтерес, а відповідати на залицяння, коли в серці спокійно і тихо, не хотілося. Вона мріяла закохатися сама, закохатися так, як пишуть в книгах, коли хочеться літати, і все навколо здається прекрасним і барвистим. Тільки дійсність виявилася іншою.

Літати Саломії не хотілося зовсім, а ось коли вона уявляла в руках свого коханого чоловіка його дівчину — ну і що, що та була раніше, до Саломії, — їй здавалося, що серце стискають невидимі лещата, і з нього потроху випливає життя, її життя. І все, що залишається — чекати або коли ослабнуть лещата, або коли життя по краплі витече без залишку.

Саломія піднялася, абияк стягла з себе сукню і попрямувала в душ — як добре, що він тут у неї свій власний, напевно, їй виділили одну з гостьових кімнат, і тепер не доведеться блукати по будинку, загорнутою в рушник.

Вода не змила тяжкості з душі, але тілу стало легше. Саломія дістала з валізи чистий одяг і розібрала ліжко. Адже їй не треба вдавати турботливу дружину і бігти готувати чоловікові сніданок? Тим більше, вона чула, що тут кухнею заправляє Ірина, у неї в підпорядкуванні цілий штат прислуги, навряд чи у Саломії з'являться обов'язки, пов'язані з хатнім господарством. Отже, вона буде спати стільки, скільки захоче.

Через щільно закриті штори пробивалися перші сонячні промені, довго вони снідали з Микитою! Саломія знову згадала його дивний погляд, яким він немов обмацував її всю, коли вона робила вигляд, що на нього не дивиться, а сама спостерігала з-під опущених повік. І розуміла, якщо вони не повернуться до колишнього відсторонено-холодного спілкування, вона ризикує остаточно потонути в його очах, які сьогодні з ранку здавалися абсолютно синіми, ніби в блакитну фарбу капнули темно-синього індиго.