Розділ 6

Микита мовчки розглядав Саломію, що тихенько сопіла, і знову знехотя зізнавався собі, що його фіктивна дружина виглядає привабливо навіть в такій незручній позі. Занадто витончено зігнутий лікоть, до якого вона притулилася щокою, занадто плавний вигин спини, голчасті густі вії відкидали тінь, від чого обличчя здавалося ще тонше.

На те, що виднілося у глибокому вирізі сукні, Микита відверто залип, всередині навіть зашкреблося прикре — ну чому це саме Саломія? Єлагін був переконаний, будь на її місці інша, цей фіктивний шлюб можна було б з легкістю перетворити в ненав'язливу і взаємоприємну пригоду.

Але не з нею. Микита відпив з келиха і продовжував дивитися на Саломію, як раптом та покрутилася в кріслі і відкрила очі. І швидко випросталася, кліпаючи віями. Микиті стало чомусь прикро, коли він помітив, як в насторожених сірих очах, які дивились на нього, промайнув переляк.

— Я що, такий страшний? — запитав невдоволено і ще відпив з келиха. — Чого ти смикаєшся?

— Ти так рано? — у свою чергу здивовано запитала Саломія, і Микита знову втупився в неї з подивом. Взагалі він тільки від коханки, зрозуміло, що шлюб у них несправжній, але їй що, зовсім байдуже, де він був?

— Я до себе додому повернувся, а ось що ти робиш у кріслі, не зрозуміло. Я ж сказав, рушники в шафі, чому ти не спиш в спальні, як нормальні люди, а скрутилася тут наче вуж? І чому ти у весільній сукні?

— Мені нема в що переодягнутися, — пробурмотіла Саломія, обхоплюючи себе за плечі. Так вона ж зовсім змерзла…

— Навіщо тобі переодягатися? — не зрозумів Микита.

— Як навіщо? Щоб спати. Ось ти в чому спиш?

— Показати? — Микита, заклично посміхнувшись, розвів руки і з подивом зрозумів, що його договірна дружина вміє червоніти. А він думав, таких більше не роблять... Саломія швидко мотнула головою, і Микита знову посміхнувся. — Вип'єш?

Вона з готовністю кивнула, але коли Микита простягнув келих, потягнула носом і глянула чомусь знову перелякано, його вже це почало напружувати.

— Це що? Щось міцне?

— Віскі. Хіба не пила ніколи?

— Не пила, — вона повернула йому келих, — напевно, для мене це занадто. Микито, — йому здалося, чи насправді вона через силу себе змусила вимовити його ім'я? — Ти можеш позичити мені грошей на таксі?

— А ти куди зібралася?

— Додому.

— Так рано ж, ми там усіх перебудимо. Ти йди у ванну, я дам тобі свою футболку, можна ще поспати. Займати не стану, мені на сьогодні досить.

Начебто нічого не сказав такого, а вона спалахнула, вії затремтіли, або вдає щось, або прикидається, ну не може ж вона справді бути такою дикою.

— Будь ласка, можна я поїду? Я до себе додому…

Підійшов, взяв її за підборіддя і змусив подивитися в очі.

— Послухай, люба моя, ти знала, на що підписуєшся. У тебе тепер немає свого дому, за контрактом ти повинна жити у нас як моя дружина, — це «моя дружина» несподівано різонуло. — Давай ти не будеш прикидатися дурепою, я втомився і хочу спати. Ти чудово знаєш, що мені не подобаєшся, ім'я у тебе безглузде, так що будь спокійна, я для тебе абсолютно безпечний, останнє, що мені від тебе потрібно, це твій подружній обов'язок. Якщо тобі так простіше, можеш вважати мене імпотентом. Або геєм, мені все одно. Ліжко моє ти бачила, там зі мною п'ять таких як ти помістяться.

— А ти що, перевіряв? — вона відкинула його руку і втупилася в стіну, а Микиті раптом стало неприємно. Розлютилася б на нього або послала, він би тоді зрозумів, що її зачепили його слова, ну хоч щось би сказала, а то здається, їй все одно. А йому, виходить, не все одно, що їй все одно... Жесть якась…

— До речі, чому тут немає твоїх речей? Куди вони зникли? — запитав, щоб змінити тему.

— Не знаю — знизала вона плечима, все так само не дивлячись — я все зібрала, їх повинні були сюди привезти.

«Не сюди!»— він ледь стримався, щоб не стукнути себе по лобі. Ідіот. Звичайно, їх відвезли в батьківський будинок, передбачалося, що після весілля всі повернуться туди. Але Микита розумів, що звідти він до Марини не вибереться, тому в останній момент переграв і наказав водієві везти їх на квартиру, а про те, що у дівчини крім весільної сукні з собою нічого немає, просто не подумав. Але хіба не можна було знайти якусь футболку? Нічого б страшного не сталося, якби це була не Саломія. Хто знав, що вона не наважиться ритися в його речах?

— Микито... я все одно не засну, я хочу поїхати, я потім повернуся, обіцяю!

— Чому не заснеш? — він подивися на неї підозріло. Саломія опустила вії, і по щоках знову лягли легкі тіні.

— Я їсти хочу, — сказала ледве чутно, але достатньо для того, щоб його остаточно добити. Він згадав, що її тарілка за столом поруч з ним була порожня весь вечір, він навіть хотів запитати, чому вона нічого не їсть, а потім забув.

— Ти вчора коли їла востаннє? — запитав тоном, який добре знали його підлеглі. І побоювалися.

— Вранці. Каву пила. Мене п'ять годин одягали, спочатку зачіску робили, потім сукню вшивали. У ресторані не хотілося, а коли ти поїхав, я побачила, що холодильник вимкнений, і чай я не знайшла, у тебе навіть печива ніякого немає…