Розділ 5

Саме весілля в пам'яті Саломії відклалося схожим на бджолиний рій, що нескінченно снував та рухався. Їх з Микитою урочисто розписали в РАГСі, хоча в моду вже міцно увійшли виїзні церемонії, та Саломія була тільки за — чим менше пафосу, тим краще, все одно зі знайомих у неї тут були тільки самі Єлагіни, Катя та друзі Микити. Обійшлися без катань по місту і виснажуючих фотосесій, традиційно відклацали кілька кадрів під обов'язковими берізками і вирушили в ресторан.

Весь цей час Микита поводився ідеально: посміхався, дякував за привітання, притримуючи Саломію за лікоть, вчасно звільняв її від шикарних букетів, які часом нагадували їй зрізані чагарники. Він був знайомий з усіма гостями, на відміну від своєї тепер уже дружини. А у неї все лунали в голові слова, недбало кинуті Дімичу: «Я просто в неї закохався. Ще там, в «Амстердамі». Зрозуміло, що говорилося це для Саломії, ось тільки з якою метою?

За столом Саломія не змогла впихнути в себе ні крихти, і шампанське теж не стала пити — за цілий день дві чашки кави і крихітне печиво, не варто було гратися з алкоголем, якщо вона не планувала заснути прямо за весільним столом. Коли оголосили танець молодих, вона внутрішньо стиснулася, але Микита знову здивував, посміхнувшись їй і поправляючи пасмо, що вибилось із зачіски. А те, що при цьому він прошипів на вухо: «Сподіваюся, ти не станеш демонструвати характер і не віддавиш мені ноги», — так це тільки вона чула, ніхто з гостей нічого не запідозрив.

Саломія розмірено погойдувалася в такт музиці і старанно тупцювала на одному місці, намагаючись тримати свої ноги подалі від єлагінських, тому танець пройшов без ексцесів. А ось подальше «гірко» спіткало обох зненацька. Саломія з острахом поглянула на Микиту, але той незворушно обхопив її обличчя долонями, закриваючи оточуючим огляд. І тоді серце вперше за весь цей виснажливий день дало про себе знати, несміливо стріпнувшись у грудях — невже він її зараз справді поцілує? Нехай хоч так, можна ж один раз, вона стільки мріяла про те, щоб відчути його на смак…

Її обдало диханням з легким відтінком віскі — Микита не збирався утримуватися від алкоголю на власному весіллі — його губи опинилися близько-близько…

— Не смикайся, просто стій, — почулося ледве чутне. Ось і все. Ось і весь поцілунок...

Микита відсторонився, а їй раптом нестерпно захотілося напитися, та з її слабкою сприйнятливостю алкоголю це могло вилізти боком, тому довелося лише зчепити зуби. Раптом вона відчула, як напружилася рука Микити, повернулася і побачила заплакане обличчя Марини. Та дивилася прямісінько на них, по щоках струмками текли сльози, Микита інстинктивно сіпнувся до неї, але в останню мить схаменувся.

Саломію затопило запізніле почуття провини, яке, втім, швидко обернулося проти Єлагіна — чому він не міг сам залагодити всі проблеми з батьками і своєю дівчиною, чому звалив все на Саломію?

Катруся і Дмитро запалювали на танцполі, при цьому Дмитро старанно залицався до Каті, а та відповідала взаємністю, Микита кудись щез, старші Єлагіни розважали гостей. Саломія відразу звернула увагу, що її особливо ні з ким не знайомлять, навіщо, якщо їх шлюб припинить своє існування, як тільки закінчиться епопея зі спадщиною? Непомітно пройшла до виходу і з задоволенням поринула в прохолоду весняних сутінків.

На повітрі у неї ніби друге дихання відкрилося, вона охоче простояла б тут до відбою, але біля входу стояли гості, і Саломія, щоб не привертати зайвої уваги, повернула на звивисту доріжку, що простягалася між дерев і вела до невеликої критої альтанки — саме те, щоб сховатися від зайвих очей.

Мабуть, не їй одній сподобалася альтанка, бо підійшовши ближче, Саломія почула голоси і тільки зібралася розвернутися, як впізнала голос Микити. А дівчина, що схлипує йому у відповідь, напевно, Марина? Саломія і розуміла, що краще піти, а нічого вдіяти з собою не могла, ноги наче приросли до землі. Вона лише зійшла з доріжки і, загрузаючи каблуками в м'якій газонній траві, сховалася за розлогим кущем. За іронією долі цей усіяний білими квітами чагарник в народі іменувався «нареченою».

— Не плач, кицю, будь ласка, — умовляв Микита, і Саломія закусила губу, дивуючись, яким незвично ніжним може бути голос цього чоловіка. З нею він розмовляв, здебільшого, коротко і різко. Миттю дали про себе знати ревнощі, і Саломія насилу заштовхала їх назад. — У нас обов'язково буде весілля!

— Ні, ти не розумієш, це вже не те, я хотіла, щоб у тебе так було тільки зі мною, щоб все це було у нас вперше, а я тепер завжди буду твоєю другою дружиною, — Марина приглушено ридала, мабуть уткнувшись в широкі груди Микити. — Ти не казав, що у вас буде справжнє весілля, а ти навіть цілувався з нею при всіх!

— Що ти, кохана, — по голосу було чутно, як він посміхнувся, а потім заговорив, перемежовуючи свої слова поцілунками, — я не цілував її, просто затуляв руками обличчя. Повір, я кохаю тільки тебе, вона мені не потрібна, я ж тобі все розповів.

— Ти казав, що вона тобі не подобається…

— Так і є, з чого ти взяла, що вона мені подобається?

— На неї сьогодні всі чоловіки витріщаються, навіть мій батько. І ти весь час на її груди дивишся, думаєш, я не бачу?

— Дурненька, моя кохана мене ревнує? Я просто здивований, що вони у неї є, ось і все, я був упевнений, що під тими балахонами вона пласка, як дошка.

— Вона гарна, не бреши! Вона тобі подобається!

— Хто, Соломія? Мені все в ній не подобається, кицю! Починаючи з її безглуздого імені і закінчуючи таким же характером. Вона не потрібна мені, я кохаю тільки тебе…