Розділ 12. В мене є магія!

Я прокинулася рано і вирішила приготувати для нас з Ерінвальдом сніданок. Вчора він окрім вечері з ресторану приніс ще яєць, грибів, сиру і хліба, тож я вирішила приготувати омлет з грибами. На той час як Ерінвальд спустився на кухню, у мене вже нас столі чекали дві тарілки з омлетом, хліб з сиром і парувала кава.

— І в ресторан іти не треба, — Ерінвальд всміхнувся, сідаючи за стіл.

— Може, треба було накрити у вітальні? — спитала я.

— Та байдуже. Я зараз піду, якщо не повернуся до обіду, то ви вже самі поїжте. В коморі є багато консервації.

— Добре. Ерінвальде, — я згадала, що хотіла в нього дещо дізнатися, — а як так вийшло, що у вашому світі посеред снігу квіти ростуть?

— А ось так. Це морозостійкі види. У нас рослини поділяються на морозостійкі — квіти, кущі, дерева, що ростуть зовні, та звичайні — їх ми вирощуємо в печерах, — пояснив мені Ерінвальд.

Я згадала, що Кайсіна казала про морозостійкі рослини, коли розповідала про назви місяців, але тоді я не звернула на них уваги.

— А як ви звичайні рослини вирощуєте без сонця? — пробігаючи печерою під замком Ерінвальда, я одним оком бачила якісь грядки, але мені тоді було не до них.

— За допомогою магії звісно.

— Але як вони взагалі так вижили? Ви що з початку часів знали, що для їх вирощування потрібна магія? — цей момент мені здавався геть нелогічним.

— Я не знаю, Елліно, — Ерінвальд знизав плечима. — Я ніколи не цікавився городніми справами. Але ви можете пошукати інформацію самостійно, коли краще освоїте нашу писемність. Вдома в мене чималенька бібліотека.

— А тут щось легке можна почитати?

— Дитячих казок в мене немає, — пирхнув він і мені відразу захотілося його чимось тріснути. Насмішки зранку — не найкраща ідея.

— Мене не цікавлять ваші дитячі казки! — насупилася я. — Я вам що дитина?

— Та невже? — він прикусив нижню губу, щоб не засміятися, а я раптом подумала, що Ерінвальд виглядає дуже спокусливо зараз попри всі його жартівливі слова. Трясця! І про що я ото думаю? — А клопоту з вами більше ніж з дитиною.

Вилити йому каву на голову чи що? Та ні, каву шкода. Не буду я на нього кавусю марнувати!

— Ви завжди зранку такий нестерпний? — я кинула в нього грізний погляд. Ми снідали разом нечасто і раніше я не помічала, щоб Ерінвальд за їжею таким був. Зазвичай він їсть мовчки, а говорити починає, як вже до чаю з десертом дістається, а тут розбалакався на мою голову.

— Тільки тоді, коли на мене зранку чекає купа неприємних зустрічей. Дякую за сніданок, Елліно, — Ерінвальд допив каву і підвівся з-за столу. — Мені вже час бігти. Книги є в кабінеті і у вітальні. Я не знаю, чи є серед них щось легке для вас. Пошукайте самостійно. Я вам не нянька.

Що ж, ну хоч за сніданок подякував. Настрій Ерінвальда так швидко змінювався від тепла до холоду, що я не могла його зрозуміти, як і свого відношення до нього. Коли він був теплим, уважним, турботливим — мене до нього аж тягнуло, але варто йому було невдало пожартувати, посміятися з мене чи сказати щось різке — я відразу відчувала неприязнь. Не люблю таких емоційних гойдалок і чоловіків, що на них підсаджують. Я за спокійні стосунки, як романтичні, так і дружні. От тільки спокою мені з Ерінвальдом точно не бачити.

Вимивши посуд, я взяла блокнот із позначенням рун і почала вивчати книжки. Після нетривалих пошуків мій погляд зупинився на підручнику з магії і я вирішила його почитати. Цікаво ж, як вона працює!

Зручно вмостившись в м’якенькому кріслі біля каміну, я поринула у вивчення магії. Читалося повільно, бо коли постійно підглядаєш в блокнот, щоб подивитись значення чергової руни — інакше не буває. Рано ще мені такі серйозні книги читати, але тема була такою цікавою, що я не могла відірватися. До того ж, я себе переконувала, що чим більше буду читати, тим швидше запам’ятаю всі ці руни. Вони мені навіть подобались. Такі гарненькі, рівненькі, таємничі! З ними будь-який текст здавався магічним, не тільки підручник з магії.

Через кілька годин я все ж таки втомилася від читання і, відклавши книгу, заплющила очі. В голову лізли різні думки. Ерінвальд казав, що в цьому світі всі володіють магією. В книзі я прочитала, що існує джерело магії, яке дозволяє людям нею користуватися. Але якщо магія — це не особливість людського тіла тут, вона не в крові, не в генах чи десь ще, а в повітрі так би мовити, то і я б мала її отримати. Хіба ні? Мені ця думка здавалася логічною.

Та тільки я не мала магії. Чому?.. Це питання не давало мені спокою. Я відчувала себе ображеною: мене перенесли в магічний світ, а магію не дали. Це як пустити дитину в магазин іграшок і зав’язати руки за спиною, щоб ті іграшки не чіпала. Несправедливо!

— Чуєш, богине? — як там її? Ліаріель? Язика зламаєш, поки вимовиш. — Гей, Ліаріель, чому ти мене закинула в цей клятий, холодний світ і не подарувала магії? Я теж хочу чаклувати. Нехай навіть ці бісові сніжинки з рук випускати, байдуже, аби тільки щось вміти…  

Звісно, я не очікувала, що мені відповість богиня, я взагалі ніколи в богів не вірила, але тут вони, схоже, були реальними, а не вигаданими істотами. Ледве я замовкла, ображено дивлячись на вогонь в каміні, як в ту ж мить полум’я різко колихнулося в мою сторону і згасло, ніби на нього відро крижаної води вилили. Від несподіванки я різко підскочила з крісла і спочатку хотіла втекти подалі від цієї дивини, але цікавість пересилила і я підійшла до каміну. Присівши, я побачила на магічних каменях, які давали тут вогонь замість дров, морозні візерунки. На найбільшому камені була зображена красива сніжинка, обведена колом. Я бачила подібне зображення на місцевих монетах. Але до чого воно з’явилося переді мною? Це натяк на багатство? Чи може у цього символу є якесь особливе значення?

Я підвелася. Стільки питань і жодної відповіді. Я хотіла вже взяти кристал з оповіданнями и трохи розслабитись, як слабкий вітер штовхнув мене в спину.

— Та що тут в біса коїться? — я вже не на жарт перелякалася.