Розділ 7. Тут все нове

Коли я вийшла з ванної кімнати, то виявила, що на диванчику на мене чекає стурбована і трохи засмучена Кайсіна.

— Ільде Елліно, чому ви втекли з вулиці? Я вас всюди шукала, а коли спитала ільде Ерінвальда, то він на мене нагримав, що я залишила вас без нагляду…

— На мене тваринка напала, дивна така, вся вкрита крижаними кристалами, а потім я впала в сніг. Не сподобалося мені у вас надворі, — пояснила я. — Вибач, Кайсіно.

— Та нічого, — кивнула та. — Ільде Ерінвальд сказав, щоб ви обов’язково прийшли на вечерю у їдальню. Пообідати можете тут. Він поїхав у справах.

Мені не дуже хотілося вечеряти з Ерінвальдом після того, як він з мене сміявся, але я жила в його домі, за його гроші і не могла відмовити. Це всього лише вечеря.

— Добре. А що то була за тваринка така хижа? — поцікавилися я. Назву істоти, що була схожа на крижаного котика, я вже дізналася від Ерінвальда. — На вигляд така мила, але коли я простягла до неї руку, то вона на мене напала.

— То кристалозавр, — пояснила мені Кайсіна. — Ці істоти охороняють територію на якій живуть. З ними потрібно обережно. І порожню руку їм не слід простягати — якщо вони не побачать ласощів на ній, то образяться.

— Мабуть, тому цей кристалозаврик на мене напав, — зітхнула я. — А що вони їдять?

— Вони найбільше полюбляють ягоди зорліану — такі червоні, тверді, ростуть на кущах без листя. Ви мали їх бачити. Кристалозаври і глейсери завжди коло них крутяться. Наступного разу зірвіть ягідку і запропонуйте кристалозавру, тоді він на вас не нападе, ільде Елліно.

Виявляється, не так все і страшно. Просто кристалозаврик на мене образився, що я його нічим не пригостила. Може, якщо я його нагодую, то ми з ним потоваришуємо.

Обідати я вирішила в своїй кімнаті. Розташувавшись за невеличким столиком біля вікна, я запропонувала Кайсіні приєднатися до мене. Не хотілося їсти на самоті.

— Взагалі-то я маю їсти на кухні, але коли вже ви просите, то, гадаю, що ніхто мене не буде сварити, — Кайсіна погодилася.

Попри те, що дівчина була молодшою від мене на 9 років, я відчувала себе з нею легко. Мені б хотілося спілкуватися з нею неформально, бо оце її звертання до мене на «ви» мені не дуже подобалося, але я розуміла, що їй це буде незручно. Тут інший світ й інші порядки.

— А як називаються тутешні місяці? — я згадала, що старенька Таренсія назвала перший місяць року Фрост’яром, тож мені хотілося дізнатися назви інших місяців. — Бо в нас геть інші назви.

— Фрост’яр — перший місяць року, місяць, коли богиня Ліаріель створила Ельтанію. Шележ — місяць довгих ночей. Гер’дін — місяць сильних хуртовин і морозів. Калінор — місяць росту морозостійкої рослинності. Тур’мір — місяць, коли зорі дають передбачення і знаки. Ін’тхра — місяць, коли день і ніч стають рівними, місяць гармонії і балансу. Гаренза — місяць, коли сніг затихає, найбільш сонячний зі всіх місяців, це час, коли дозрівають морозостійкі плоди. Зол’крас — місяць магічної сили, коли небо прикрашає полярне сяйво, і магія набуває найбільшої сили. Лед’мара — місяць, коли сніги покриваються тонким шаром криги. Тіраель — місяць магічного туману, що приховує не лише все навкруги, але й зорі, в цей місяць не роблять важливих магічних ритуалів. Кірі’вен — місяць роздумів і пошуку знань, його присвячують богині. Елефір — останній місяць року, час переходу до нового циклу. Ось такі у нас назви. А які у вас назви? — спитала Кайсіна, закінчивши перераховувати місяці.

Я розповіла їм про наші, а також про особливості різних сезонів. Кайсіна слухала мене з захопленням. Особливо їй сподобалось, як я описувала осінь.

— В печерах, де ми вирощуємо звичайні рослини, а не морозостійкі, листя у них не стає золотим і червоним, — пояснила вона. — Іноді жовтіє і опадає, але зовсім трохи. Наші рослини, хоч і схожі на ваші, але мабуть адаптовані під особливості нашого світу.

Цікаво, а яке сьогодні число і день тижня? Я задумалася, підраховуючи подумки дні, що тут провела. Має бути 16 січня, четвер, тобто по-місцевому 16 Фрост’яра.

— А яке сьогодні число і день тижня? — я все ж таки вирішила уточнити у Кайсіни.

— 16-й день Фрост’яра, день Вальтір.

— Ой, у вас і дні тижня інакше називаються? — зітхнула я.

Це ж скільки всього треба запам’ятати! Мабуть, треба вести записи. Я підвелася і дістала з шафи свою сумку. В ній завжди був блокнот з ручкою. Якраз для нового року купила новий. А тепер і для нового світу.

Я ще раз попросила Кайсіну продиктувати мені місяці, а потім ми перейшли до днів тижня. Я зробила собі невеличку табличку.

Понеділок — Луар

Вівторок — Гейдар

Середа — Сневар

Четвер — Вальтір 

П’ятниця — Ерумель

Субота — Шенар

Неділя — Сайріс

Цікаві назви. Значить, я не помилилася і сьогодні дійсно був четвер. Зазирнувши до мене в блокнот, Кайсіна здивувалася.

— А ви пишете інакше. В нас не так літери.

— Невже? — тепер настала моя черга дивуватися. — Але чому ж ми тоді говоримо на одній мові?

— Я не знаю. Спитайте краще у ільде Ерінвальда.

— А покажи, як у вас пишуть, — попросила я дівчину. Напиши мені назви місяців і днів тижня вашим алфавітом.

Взявши мою ручку, Кайсіна почала писати. Місяцевий алфавіт виявився дуже схожим на скандинавські руни. Що ж, враховуючи, що слово «херсір» я теж чула десь звідти, то це пояснює схожість. Можливо, колись наші світи були пов’язані.

— А давайте я напишу вам наш алфавіт, озвучу, а ви запишете свої поруч? — запропонувала Кайсіна. — Зможете вивчити наш алфавіт і читати наші книжки. Бо це ж як незручно мабуть не розуміти, що написано!

Я погодилася. Мені все одно не було тут чим зайнятися окрім читання, а своїх книг в мене мало. Вивчу їхні руни і зможу читати тутешні книги. Гадаю, тут можна багато цікавого знайти.

Ми просиділи з Кайсіною за розмовами майже до вечора, аж поки не прибігла її сестра Альсіна.