Розділ 1. Клята зима

Я сиділа у затишній кав'ярні, з насолодою поїдаючи смачнючий круасан з малиновим варенням, йогуртовим кремом і м'ятою, і запивала його міцною гарячою кавою. За вікном ліниво кружляв сніг, місто виглядало казковим, але цю чарівність було добре спостерігати через вікно і бажано через вікно дому, а не кав’ярні.

Я б і з радістю спостерігала, попиваючи на підвіконні в своїй кімнаті каву з чимось міцненьким, але матінка взяла й випхала мене на шопінг, пробурчавши, що я лінива дупа, якій аби тільки кур’єрів викликати! Вона вирішила, що мені краще сходити по крамницям самій, так шопінг краще зніме стрес, аніж якщо купувати все онлайн. А от сама йти зі мною не схотіла. Купа справ у неї вдома, бачте! Та я б краще ненависним прибиранням зайнялася з нею, аніж гуляти засніженим містом, ризикуючи послизнутися і зламати собі щось. Але ні, маму треба слухатися, навіть якщо тобі вже 27…

От я і послухалася, пройшлася крамницями, накупила всього, що тільки можна і не можна, а тепер відігрівала свою змерзлу дупку за столиком кав’ярні, спостерігаючи як сніг за вікном, який ще з пів години тому повільно кружляв, переростає у справжнісіньку завірюху!

Я не люблю зиму!

Хто взагалі її вигадав? От би опинитися у вічному літі, де сонечко цілує тобі щоки, а теплі морські хвилі лоскочуть ніжки… І чому я не народилася там, де завжди тепло? Що за несправедливість?

Тільки круасан і підіймав настрій. Обожнювала їх! Скоро я й сама такі ж круасанчики напечу: великі, смачнючі, з купою різних начинок… А ще хліб навчуся пекти, а разом з тим багато інших різних смаколиків. Я з любов’ю подивилася у пакет, повний кулінарних книг. Звісно, я б могла знайти всі ці рецепти в інтернеті, але я з дитинства обожнювала кулінарні книги з картинками — краса така, смакота, ммм! А ароматна тепленька випічка — то взагалі моя слабкість. І ні, я геть не товста! Сестра каже, що я відьма, а я просто… А може й відьма, хто його знає, я дійсно іноді як наїмся тих булочок, а ваги зайвої як в дитинстві не було, так і зараз немає. І якщо раніше я віддавала перевагу маминій і покупній випічці, то в цьому році я вирішила навчитися пекти сама і не тільки звичайні пиріжки і шарлотку, а всілякі незвичайні, смачнючі булочки і хліб. Треба тільки хлібопічку ще купити для повного щастя.

Ні, ну а що ще робити одинокій, вже не юній дівчині, коли її раптово через кілька днів після святкування Нового року кидає коханий з яким зустрічалися трохи більше 3-х років і вже планували весілля? Добре, я планувала, він мені ніяких пропозицій та й навіть натяків не робив, але ж нам добре було разом, а тут таке…

«Вибач, в мене є інша. Я скоро на ній одружуюсь, тому нам потрібно розійтися».

Скотина! Все ж таки весілля він планував, та тільки не зі мною… Та ще й нам обом, виходить, зраджував, коли зі мною вирішив розійтися тільки, як весілля в нього на носі замаячило! Та щоб тобі сніг на голову впав, мерзотнику!

А може вона вагітна? Може, він насправді її не кохає, зробив помилку, переспавши з нею, а тепер совість не дозволяє кинути вагітну дівчину?.. Та ні! Совість дозволяла зраджувати мені і спати з іншою! Немає в нього совісті!

Але дізнатися я все одно мала. Мені просто було цікаво. Діставши з сумочки телефон, я написала йому повідомлення, хоч і обіцяла собі ніколи більше не писати клятому зраднику і видалити номер. От тільки руки ще не дійшли його видалити… Мабуть, у глибині душі сподівалася, що все це якийсь дурний жарт і він повернеться до мене, вибачиться і ми будемо разом щасливо жити до старості, виховуючи двох гарненьких діток… Та мабуть не судилося.

«Вона вагітна?» — спитала я без усіляких привітань.

«Так», — за хвилину я отримала коротку відповідь, від якої навіть солодкий круасанчик здався гірким.

«Ти тому на ній одружуєшся?».

«Ні. Я на ній одружуюсь, бо кохаю», — його відповідь вкотре розбила мені серце, хоча воно вже й так розлетілося на мікроскопічні уламки.

«А мене не кохав?» — я знала, що не варто знову підіймати цю тему, але пальці самі набрали повідомлення попри здоровий глузд.

«Колись кохав, а потім зустрів її — і все. Пробач. І не пиши мені більше, будь ласка. Я не хочу з тобою сваритися. Ти мені не байдужа, але кохаю я її. Сподіваюсь, новий рік принесе тобі щастя, якого я не зміг тобі дати. Прощавай», — він так гарно писав, що вже не хотілося злитися й ненавидіти, тільки тихо плакати. Але ж не могла я плакати посеред кав’ярні, як мале дівчисько?

Витерши серветкою непрохані сльози, я написала йому коротку відповідь.

«Прощавай».

Нічого бажати йому я не хотіла. Він і так все мав. Шмигаючи носом я доїла свій круасан, вже без задоволення, допила каву, яка була ледь теплою, і вдягнувшись, взяла пакети й попрямувала в зиму.

Дійсно не судилося.

Тепло кав’ярні залишилося за спиною, щойно двері зачинилися, і мене відразу обдало холодом, попри весь теплий одяг, що був на мені. Крижаний пронизливий вітер вдарив просто в обличчя, не давши навіть вдихнути нормально. Сніг летів з усіх боків, дрібний, колючий, ніби хтось спеціально сипав його мені в очі. Я мимоволі зойкнула і прикрилася рукою.

— Чудово, просто чудово! — вигукнула я, ледве не втративши рівновагу на слизькій плитці. Невже власники кав’ярні не додумалися її чимось посипати? От не буду більше ходити до них круасани їсти! Сама пекти буду. Втратили таку гарну клієнтку. — Зима, як завжди, у своєму репертуарі! Та щоб ти сама цим клятим снігом вдавилася!  

Зима відповіла мені черговим поривом вітру, жбурнувши добрячу жменю снігу в обличчя. Що ж, стосунки у нас із зимою точно взаємні — я її терпіти не могла, вона мене, схоже, теж.

Зціпивши зуби, які хіба що не стукотіли від холоду, я натягнула шарф майже до самих очей і почала пробиратися вперед, проклинаючи цю погоду, зиму, слизькі дороги й себе за те, що послухалася матінку і взагалі вийшла з дому. Можна ж було відкласти той лікувальний шопінг на якийсь інший день, коли сніг не заліплював очі, а позначка на термометрі сягнула хоча б на кілька поділок вище нуля? Але ні, я пішла сьогодні. Ото дурепа!