Глава 29. Кріс. Розплата

Глава 29. Кріс. Розплата

Коли сам риєш собі яму, вкладаєш у неї найдорожче людське почуття і присипаєш землею, часом буває неможливо не те що відкопати сховане, а навіть знайти те саме місце. З Крісом відбувалося щось схоже. Він заплутався. Події останнього місяця вибили його з колії. Одне він знав беззаперечно – він має повернути кляті гроші, після чого відверто поговорити з Валенсією. Він був упевнений, що вона не відмовить йому. Принаймні дуже сподівався на це. Він повинен вибачитись перед нею і якось заслужити прощення, спокутувати вину. Він зрозуміє, якщо вона не пробачить, бо заслужив на це, але якщо не спробує – не пробачить собі сам.

Але все пішло не за планом. Спочатку Нейт відмовився брати гроші, а потім з’явилася Валенсія. 

Кріс не знав, що саме вона встигла підслухати, але навіть останніх фраз було досить. Він не уявляв, що вона після цього подумає. На її місці він би себе не пробачив. 

Все недолугі здогадки, що промайнули у нього в голові за лічені секунди, були затьмарені шоком, який Кріс пережив, побачивши Валенсію. 

Хто насмілився торкнутися цієї досконалої шкіри, спотворити сонячну красу, завдати їй болю?

Він в якомусь отупінні торкався кінчиками пальців обличчя Валенсії, а всередині зріла лють небаченої сили, здатна знищити цілий всесвіт заради помсти за кохану. В її вологих очах зачаїлося стільки невисловленої муки і болю…

Раптово Кріс врізався в стіл, навіть не помітивши Нейта, що звіром кинувся між ним та Валенсією. 

О, з яким задоволенням Кріс зараз виб’є весь дух з цього покидька!

– Ні, ні, не бийтеся! Благаю вас! – заплакала Валенсія.

Кріс вперше бачив її сльози. Це було другим потрясінням сьогодні. Навіть у такому жахливому стані вона думала не за себе, а хотіла вберегти їх, двох бовдурів, від бійки.

– Через тебе вона у такому стані! – заволав Гутьєрес. – Забирайся, бо я викличу поліцію і заявлю, що це ти її побив!

– Що ти верзеш, сволота?!

Крісу не залишили жодної змоги висловитись на свій захист. Зрозуміло, що Нейт легко скористається можливістю, щоб позбутися його назавжди. А Валенсія… Ні в чому не винна жертва збоченого задуму свого брата.

Хіба Кріс міг додати їй ще страждань? Гнів розривав його на шматки, але її інтереси були зараз у пріоритеті.

– Добре, я йду, – Кріс просто не мав вибору; якщо він зчепиться з Гутьєресом, Валенсія може постраждати ще дужче. – Але тільки заради неї.

На виході він озирнувся. Все єство кричало залишитися, не кидати її наодинці з братом. Поранена, нещасна, вона повисла у мертвій хватці Нейта, спрямувавши на Кріса погляд, що благав не уходити. Її оголена душа була як на долоні, з очей кольору гіркого шоколаду невпинно котилися сльози, і кожна краплина встромлялася у Крісове серце смертоносним дротиком.

Він не міг їй сказати, що повернеться, не міг дати надію, інакше ця надія миттєво б зникла, поглинена супротивником, що цієї хвилини був сильніший за них двох. Але він не йшов назавжди. Він взагалі не збирався далеко уходити.

Опинившись на вулиці, Кріс склався вдвоє. Його нутрощі боліли, ніби щойно йому надавали стусанів. Він вилаявся.

Треба заспокоїтися і придумати новий план. Як би там не було, сумка з грошима залишилася на столі у кабінеті Гутьєреса. Мінус одна проблема. Тепер перед Крісом поставала, на перший погляд, нерозв’язна задача – витягти Валенсію з рук брата. І на поточний момент, перебуваючи у душевному роздраю, Кріс навіть не уявляв, з якого боку підступитися до цього.

Він тинявся навколо офісної будівлі, дорогою повз проносилися автівки, сигналячи й блимаючи фарами. Час спливав. Таня вже двічі телефонувала, натякаючи, що варто вже повернутися додому до племінника. Але погане передчуття заважало Крісу просто розвернутися і піти. Він мав пересвідчитися, що з Валенсією все гаразд. Сканував поглядом центральні двері, чекав, що вона вийде. За годину його нарешті осінило, що Гутьєреси, мабуть, поїхали на машині, і він просто міг не помітити, коли авто покинуло паркінг.

Упіймавши таксі, Кріс подався додому. Дорогою написав повідомлення Валенсії, але воно не дійшло до адресата. Можливо, вона змінила номер або відключила телефон. Про найгірше він намагався не думати. Заспокоював себе тим, що нічого страшного за ніч не станеться, а зранку він спробує дізнатися домашню адресу Валенсії.

***

Це був жах, реальний жах. Він ніде не міг її знайти. Телефонував Ханні і Феліксу – ледь втримався, щоб не кинути трубку, коли на нього напали з докорами; телефонував Нейту, крізь зуби, мотивуючи тим, що повинен повернути Валенсії її річ – отримав цілком однозначне посилання. З кожним днем, що спливав, Кріс дедалі більше губився у здогадках. І тільки тепер почав чудово розуміти Валенсію, коли сам опинився на її місці. Зникнення коханої людини кого хочеш змусить втратити розум. Він шукав її в соцмережах, але ж там не зазначають адресу, до того ж, це нічого не дало – там вона не з’являлася останні кілька тижнів. Довелося зв’язатися з її колишнім хлопцем – Ніком Паркером – під приводом повернення автівки. Той, дідько б його задер, хоч і знав, де вона раніше жила, відмовився говорити, мовляв, вона так і не сплатила за ремонт його машини.

Кріс уперся в глухий кут. Йому нічого не залишалося, як знову піти до Гутьєреса і діяти там залежно від обставин.

Він перегородив бізнесмену шлях, коли той виходив з будівлі.

– Треба поговорити.

Кріс був налаштований не просто рішуче, а ще й доволі агресивно.

Нейт зачепив його плечем, не звертаючи уваги, і покрокував до машини, що чекала з відкритими дверцятами.

– Нам немає про що говорити.

– Помиляєшся, – Кріс знову заступив шлях.

– Відійди, – Гутьєрес хотів був відштовхнути його вбік, але ніби вперся у кам’яну статую. – Зараз покличу охорону.

– Ти – паскудний виродок, що заплатив гроші за власну сестру, – процідив Кріс, насилу стримуючись, – де вона?