Глава 27. Кріс. Початок

Глава 27. Кріс. Початок

– Енні, заради твого сина, – Кріс трусив сестру за плечі.

Сьогодні вона була у більш-менш нормальному стані, здатна сприймати його слова, і він мав надію, що сестра погодиться вкотре лягти на лікування.

– Я знайшов гарну клініку. Там найкращі спеціалісти. Звідти ти повернешся зовсім іншою людиною. Ти повинна взяти себе в руки і погодитися.

– Братику, – Енні, світловолоса приваблива колись дівчина, сумно і винувато слухала доводи, які чула не вперше. – Ти марнуєш на мене своє життя.

– Не верзи дурниць. Моє життя – це ти і Семі. Пам’ятаєш? – Кріс вказав на своє плече, де був витатуйований фенікс з ім’ям сестри. – Завжди разом воскреснемо з попелу.

Енні засміялася тихим і невеселим сміхом:

– Ти такий романтик, завжди ним був. Краще б ім’я коханої дівчини набив, а то всі саме так і думають.

– Не змінюй тему. Ти згодна лягти на лікування?

Енні обійняла хлопчика, який щойно забіг у кімнату. На його шиї був зав’язаний рушник із зображенням людини-павука, який розвивався позаду, наче плащ.

– Мамусю, дивися.

Семі розчепірив пальці, вдаючи, що вистрілює павутинням.

– Ей, Пітере Паркер, хіба тобі не час лягати у ліжко?

Після того, як хлопчика вклали спати, брат і сестра повернулися до розмови.

– Він – твоє спасіння, – сказав Кріс.

Раніше він вже використав всі можливі аргументи щодо необхідності лікування, залишалося тільки насильно помістити Енні до лікарні, але тоді все це не матиме сенсу. Вона повинна сама прийняти рішення щодо важливості одужання. Тоді був шанс на успіх.

– Добре, – нарешті погодилася Енні.

– Тільки обіцяй мені, що не тікатимеш.

– Гаразд, – засміялася дівчина, яка ще в жодній клініці не затримувалася більше ніж на кілька днів. Вона й зараз погодилася тільки для того, аби брат відчепився від неї і зайнявся власними справами, думаючи, що вже у тому от центрі для наркозалежних її точно вилікують. Поки вона знайде спосіб дістати чергову дозу.

***

Після того, як Крісу назвали суму, необхідну для повного і вдалого лікування, він ледь не відмовився. 

Ні, він зробить заради сестри все. Гори зверне, але знайде потрібні кошти.

У настрої, що межував з безвихіддю, Кріс йшов вулицями Великого яблука, гарячково розмірковуючи, де дістати гроші. Його заробітку у майстерні не вистачить, щоб покрити всі витрати. Крім того, купу боргів, що нахапалася Енні у відчайдушних спробах знайти все нові і нові дози, теж ніхто не відміняв. Звернутися по допомогу Кріс не мав до кого. Всі в районі знали про їхні проблеми, допомагали хто чим, в основному заради Семі, але багатіїв тут не водилося. І віддавати свої кревні на лікування наркоманки, яка постійно нехтувала допомогою, ніхто не буде. Крісу залишалося хіба що продати батьків мотоцикл. Але до цього крайнього засобу він був поки ще не готовий вдаватися.

Занурений у невеселі думки, Кріс не помітив і врізався у чоловіка, що виходив з автівки.

– Гей, ти, дивися, куди преш!

Кріс не мав настрою вступати у суперечки, тож просто вибачився, не глядячи, і пішов далі.

– Девідсон?

Озирнувся. Примружився. 

– Нейт Гутьєрес. Скільки років.

Кріс не дуже зрадів цій зустрічі. Вони з Нейтом колись вчилися на паралельних потоках, майже не перетиналися. Лише одного разу опинилися в одній компанії – два студентських братства організовували спільну вечірку. Там і перетнулися. Успішний та багатенький студент, набравшись, мов останній п’яничка, ледь не розтрощив Крісові носа разом з окулярами і, будучи не при тямі, заприсягнувся, що придбає йому ексклюзивні окуляри ручної роботи. На всі заперечення Кріса відповідав язиком, що заплітався, і відмовлявся слухати.

– Як життя? – спитав Нейт, окинувши швидким оцінюючим поглядом колишнього приятеля по навчанню. Той не залишився у боргу і теж зміряв з ніг до голови Гутьєреса. Порівняння було не на користь Кріса, бо перед собою він бачив успішного бізнесмена, для якого гроші були не ціллю, а засобом. Власне, зі студентської пори нічого не змінилося.

– Як сам?

Слово за слово, розговорилися і Нейт витягнув з Кріса розповідь про проблеми, якими він не збирався ні з ким ділитися.

– Так, ситуація не з приємних. Співчуваю, – промовив Гутьєрес, повільно потягуючи каву у кав’ярні поруч з місцем, де вони зіткнулися.

Нейт замислився, а Крісу вже хотілося швидше піти звідси, не гаяти час. Він вже жалкував, що зопалу зізнався про Енні. Але він насправді був у відчаю і не стримався.

– Кажеш, тобі потрібні гроші? 

– Забудь. Впораюся. Вибач, що забрав час. У тебе, мабуть, справ по горло. – Він підвівся, видобуваючи з кишені купюру, щоб розрахуватися за содову.

– Крісе, стривай. Не гарячкуй. Маю для тебе одну пропозицію. 

Чоловік сів назад. Проблиск надії промайнув у душі.

– Пам’ятаєш мою сестру Валенсію?

– Ні. У тебе є сестра?

– Так. Знаєш, – Нейт криво посміхнувся, – менші сестри мають дурну звичку вчиняти, як хочуть, не слухаючись нікого.

– Розумію, – погодився Кріс, хоча навряд чи сестрі Гутьєреса хтось дозволив би втнути серйозну дурницю. Так, потроху. 

– Так от моя гайнула в якесь зубожіле містечко в Алабамі і там занапащає себе.

– І як же я можу зарадити цьому, якщо навіть ти не в змозі навернути її на правильний шлях?

Нейт відкинувся на спинку стільця, погляд його зробився жорстким і рішучим, промовисто підкреслюючи те, ким насправді був Гутьєрес, – цинічним і здатним на все заради досягнення мети.

– Зроби так, щоб моя сестра повернулася до Нью-Йорка. Захотіла повернутися за будь-що. – І він додав суму, в яку оцінював домовленість.

Кріс спохмурнів. Такі угоди йому не до вподоби. Але скрута ще те стерво, заради того, щоб оплатити лікування Енні, він готовий на будь-що, навіть вдати, що безтямно закоханий у дурнувату сестру університетського приятеля.