ГЛАВА 21 — Правда про призови

Морган завжди підозрювала, що її “потрапляння” було надто… стильним.
Не “ти спіткнулась об килим і прокинулась у магічному світі”.
А “ти пройшла онлайн-курс із самореалізації, отримала дивний кристал поштою і випадково активувала портал”.
Навіть для попаданства це звучало як реклама з таргетом на мілєніалів.
«Ви відчуваєте, що застрягли? Ваш потенціал більший за офісний open space? Натисніть “розкрити більше” — і отримайте нову реальність у подарунок!»
Вона стояла в напіввідбудованому барі, тримаючи той самий кристал у долоні. Після розмови з Наером він ніби став важчим. Не фізично. Сенсово.
Навколо пахло свіжим деревом і попелом. Через вибите вікно в зал тягнувся ранковий холод. Пил повільно кружляв у променях світла — як дрібні, байдужі частинки всесвіту, яким усе одно, що ти щойно дізналася, що ти — частина енергетичної ферми.

— Добре, — пробурмотіла вона. — Давай розбиратись. Бо якщо це система — у неї є інструкція. А я люблю інструкції. Я ж людина, яка колись читала угоду користувача.
Кристал спалахнув м’яким світлом.
І в повітрі розгорнулася знайома проєкція.
Той самий інтерфейс.
Акуратний. Світлий. Ідеально нейтральний.
“Вітаємо в програмі «Пробудження потенціалу». Модуль VII: Вихід за межі звичного.”
— О, та ви знову, — сухо сказала Морган. — А я думала, ми розійшлися. Без драм, без спільних фото, без «залишаймося друзями».
Проєкція не відповіла.
Замість цього з’явився запис. Жінка в світлих шатах. Обличчя — спокійне, майже бездоганне. Голос — м’який, із тим особливим тембром, який змушує людей купувати річ, навіть якщо їм вона не потрібна.
— Якщо ви це бачите, значить, ваш перехід відбувся успішно. Ви — провідник змін. Ви допомагаєте стабілізувати Серце світу через інтеграцію нових потоків енергії.
Морган повільно моргнула.
— Стоп. Що значить “нових потоків”?

Інтерфейс розгорнув додатковий текст.
“Кожен призов спрямований на залучення індивідів із високим рівнем адаптивності, емпатії та емоційної гнучкості.”
— Тобто… людей, які вміють відчувати, — прошепотіла вона. — Людей, які не закриваються. Які будують зв’язки. Які думають, що світ можна полагодити.
Світло кристала стало яскравішим.
І вона побачила більше.
Кадри змінювалися.
Жриці.
Величезна зала під храмом. Кам’яні стіни, вкриті світлими рунами. У центрі — велике світле ядро. Серце. Воно пульсувало рівно, але кожен спалах ніби вимагав зусилля.
Навколо нього — кристали. Сотні.
І тонкі нитки світла, що тягнулися з них до Серця.
— Це що… серверна? — видихнула Морган.
— Енергетична система, — тихо сказав голос позаду.
Таріан.
Він стояв у тіні, спостерігаючи за проєкцією. Світло кристала ковзало по його обличчю, роблячи риси різкішими.

— Ти це бачиш? — швидко спитала вона.
— Так.
В його голосі не було здивування. Лише напруга. Та сама, яка з’являється, коли підтверджується найгірша здогадка.
— Онлайн-курс був не просто… — вона ковтнула. — Це була вербовка.
Наер мовчки стояв осторонь. Його погляд був уважний, але не осудливий. Наче він дивився не на зраду, а на складну шахову партію.
Проєкція продовжувала.
— Програма “Пробудження” ініційована Верховною жрицею Ліраель з метою зміцнення балансу. Учасники добровільно погоджуються на енергетичний обмін.
— ДОБРОВІЛЬНО? — Морган нервово засміялася. — Там було тестування на “твій внутрішній архетип”, а не пункт “ти стаєш батарейкою для міжсвітового серця”.
Брам зайшов у бар саме в цей момент, несучи ще одну дошку.
— Що за… — він зупинився, дивлячись на залу храму в повітрі. — Це наші підземелля?
— Схоже, — тихо сказав Таріан.
Брам поставив дошку, витер руки об штани.

— Ви мені зараз скажете, що це не просто гарна архітектура, так?
Проєкція змінилася.
Завдання курсу.
“Завдання 1: Відпустіть старі страхи.”
“Завдання 2: Вийдіть із зони комфорту.”
“Завдання 3: Створіть новий соціальний простір.”
“Завдання 4: Побудуйте довіру там, де її не було.”
Морган відчула, як у грудях знову стискає.
— Це не розвиток, — прошепотіла вона. — Це підготовка.
— Підготовка до чого? — спитав Брам.
— До інтеграції, — сказав Таріан тихо. — До вплетення в їхню систему.
Проєкція показала інше.
Моменти, коли Морган відкривала бар. Коли сміялися гноми й ельфи. Коли фейрі вперше зайшли всередину й боязко торкнулися стійки.
І кожен такий момент супроводжувався спалахом світла в Серці.
Світло було красивим. Живим.
І це ранило найбільше.
— Вони використовують емоції, — прошепотіла вона.
— Не емоції, — поправив Наер. — Потоки. Живі зв’язки. Ти створюєш їх. Вони збирають їх.
— І ці зв’язки… — вона стиснула кристал. — Підживлюють Серце.
Брам повільно сів на обгорілу лаву.
— Тобто ти не перша?
Проєкція змінилася знову.
Інші обличчя.
Інші світи.
Інші люди.
Дехто — щасливий. Вони сміялися, будували щось своє.
Дехто — виснажений. Очі — порожніші, ніж мали б бути.
— Скільки їх було? — тихо спитала Морган.
Інтерфейс не відповів.
Але кристал затремтів.
І на мить Серце в залі під храмом спалахнуло нерівно.
— Ліраель знала? — глухо спитав Брам.
Тиша.
Таріан стиснув щелепу.
— Вона — Верховна жриця.
— Тобто так, — видихнула Морган.
Її не накрила істерика.
Не було “як ви могли”.

Було інше.
Гірке розуміння.
— Я не обрана, — сказала вона тихо. — Я ресурс.
Слово зависло в повітрі.
Таріан зробив крок ближче.
— Ти — більше, ніж це.
— Для них? — вона глянула на нього. — Я — функція.
Він мовчав.
І в його мовчанні було більше правди, ніж вона хотіла.
— Чому? — спитала вона в повітря. — Чому просто не сказати? Чому не написати: “Привіт, нам треба твоя емпатія для підтримки космічного акумулятора”? Я б хоча б знала, що підписую.
Наер відповів спокійно:
— Бо тоді ти могла б відмовитись.
Вона засміялася.
Коротко. Без радості.
— Отже, “саморозвиток” — це був маркетинг.
— Дуже ефективний, — сухо сказав Брам. — Я б купив.
— Я ж реально виконувала завдання, — пробурмотіла вона. — “Побудуйте спільноту”.