ГЛАВА 17 — Відкриття “The Last Portal”

Назву Морган вигадала о другій ночі, коли сиділа на підлозі серед ще пахнучих лаком дощок і дивилася на нову вивіску.
Навколо були тирса, недопитий чай і три варіанти шрифту, які вона визнала “занадто фентезійними навіть для фентезі”.
The Last Portal.
— Чому “останній”? — тоді спитав Таріан, тримаючи кристал для підсвітки літер. Його голос у порожньому приміщенні звучав м’якше, ніж зазвичай.
Морган не одразу відповіла. Вона провела пальцем по ще теплому дереву.
— Бо це не про втечу, — сказала вона нарешті. — У всіх цих світах портали — це спосіб кудись піти. Врятуватися. Змінити долю. Почати новий квест із новими травмами.
А цей — щоб залишитися.
Таріан трохи нахилив голову.
— Тобто це кінець подорожі?
— Ні. Це кінець ідеї, що ти мусиш кудись іти, щоб стати кимось.
Брам, який саме перевіряв кріплення над дверима, пирхнув.
— І чому ці дивні слова? — сухо поцікавився він. — Це якась стародавня мова?
Морган усміхнулася.
— Можна сказати, дуже стародавня. З мого світу.
— І що вони означають?

— “Останній портал”.
Брам примружився.
— Можна було написати це нормальною мовою.
— Можна, — погодилася вона. — Але тоді всі почнуть вкладати в це свої міфи, пророцтва й очікування. А так… ніхто не знає, що це означає. І це прекрасно.
— Ти ненавидиш пафос, — нагадав Таріан.
— Саме тому я його очолюю.
Вивіска світилася м’яким золотистим світлом. Літери були прості, без зайвого декору. Ніяких завитків, ніяких гербів. Просто слова.
Останній портал — не кінець світу.
Останній портал — місце, куди більше не треба тікати.
І тоді, о другій ночі, це прозвучало як обіцянка.
Перший вечір
Пахло деревиною, вином, пряними травами й трохи — новизною.
Тією самою новизною, яка завжди трохи лякає.
Світло було саме таким, як вони сперечалися тижнями: достатньо теплим, щоб ельфи не страждали від різкості, і достатньо яскравим, щоб гноми не підозрювали змову проти зору.
Барна стійка стояла рівно.

Стільці — стабільні.
Люстра — нова. І дуже надійна. Морган перевіряла кріплення тричі. З травмою минулого вечора вона не жартувала.
Морган стояла за баром у чорній сорочці, рукави закочені, волосся зібране неідеально, але навмисно так. Вона виглядала як людина, яка контролює ситуацію.
Всередині вона контролювала лише дихання.
— Якщо сьогодні ніхто не почне бійку, це вже буде перемога, — пробурмотіла вона, протираючи келих.
— Це твій критерій успіху? — тихо спитав Таріан, стоячи поруч.
— Я реалістка.
— Я думав, ти ідеалістка.
— Ідеалісти відкривають храми. Я відкрила бар.
Двері відчинилися.
Першими зайшли гноми.
Гучно. Впевнено. Групою. Як маленький броньований загін, який вирішив, що це соціальний експеримент, але на всяк випадок прийшов усім складом.
Вони зайняли стіл праворуч.
Голосно відсунули стільці.

Один одразу перевірив, чи не хитається ніжка.
— Тримає, — кивнув він.
За кілька хвилин з’явилися ельфи.
Мовчки. Струнко. По двоє.
Вони зайшли так, ніби простір сам розступився.
І сіли ліворуч.
Між ними залишився простір.
Не фізично великий.
Але відчутний.
Наче невидима лінія фронту, намальована столами.
Напруга була майже матеріальною.
— Вони сіли окремо, — тихо сказала Морган.
— Це очікувано, — відповіла Ліраель, яка стояла трохи позаду, спостерігаючи. Її голос був рівний, але в очах читалася настороженість. — Довіра не з’являється за один ремонт.
— Але стільці однакові, — кинула Морган. — Це вже прогрес.
— І висота столів, — додав Таріан.
— І келихи, — усміхнулася вона. — Рівність починається зі скла.
Брам стояв біля стіни, руки схрещені.
— Якщо почнеться конфлікт, ми втрутимося.
— Ні, — сказала Морган. — Якщо почнеться конфлікт, ми нальємо ще.
Він глянув на неї з легкою іронією.
— Ти справді віриш, що алкоголь вирішує конфлікти?
— Ні. Але він робить їх чеснішими. П’яні гноми хоча б не приховують, що зляться. А тверезі — небезпечніші.
— Це звучить як стратегія.
— Це звучить як досвід.
Реакції
Гноми оцінили бар першими.
— Добре тримається, — сказав один, стукаючи по стійці так, ніби перевіряв броню.
— Підлога не скрипить, — задоволено кивнув інший.
— Освітлення прийнятне, — неохоче визнав третій. — Не засліплює.
— Це комплімент? — не витримала Морган.
— Це майже захоплення, — буркнув гном.
Ельфи були стриманіші.
— Простір… збалансований, — тихо сказала одна ельфійка.
— Лінії не агресивні, — додала інша.
— Світло не ріже зір, — погодилася третя.
Ліраель повільно обвела поглядом зал.

— Ви зберегли пропорції, — звернулася вона до Морган.
— Я зберегла нервову систему, — відповіла та.
Таріан стояв трохи осторонь, але його погляд постійно повертався до неї.
Не як до власниці бару.
А як до людини, яка зараз стоїть між двома світами — буквально.
— Вони прийшли, — тихо сказав він.
— Це мінімум.
— Це максимум для початку.
Брам підійшов ближче.
— Поки що вони не дивляться одне на одного.
— Це нормально. Перший етап — співіснування без кидання предметів.
— У тебе дуже низька планка очікувань.
— Я називаю це стратегічним оптимізмом.
Перші замовлення
— Що будете? — голос Морган був легким, ніби вона все життя стояла за баром, а не відкривала його як соціальний експеримент з потенційним соціальним вибухом.
— Щось міцне, — сказав гном.
— Щось легке, — одночасно сказала ельфійка з іншого кінця залу.

Морган розвела руками.
— Прекрасно. Контраст — це моя спеціалізація.
Вона працювала швидко й впевнено.
Лід — у металевий келих.
Настій — рівним струменем.
Трави — щіпка.
Для гномів — темний пряний настій із міцною основою й гіркуватим післясмаком.
Для ельфів — світлий трав’яний лікер із нотами цитрусу й квітковою свіжістю.
— Ви всім наливаєте по-різному? — спитала одна з ельфійок.
— Я всім наливаю відповідно до характеру, — відповіла Морган.
— А якщо характер складний?
— Тоді буде другий раунд.
Гном із правого столу підняв келих.
— За те, щоб ця підлога витримала.
Ельф із лівого трохи зволікав.
Потім теж підняв келих.
— За… мирний простір.
Келихи не зіштовхнулися.
Але тости пролунали в одному приміщенні.
І це вже було щось.
Маленька несподіванка