ГЛАВА 13 — Пошук приміщення

Ідея — це красиво.
Але будь-яка красива ідея вмирає, якщо в неї немає даху, підлоги й хоча б приблизно необвалюваної стелі.
— Нам потрібно місце, — заявила Морган наступного ранку так, ніби відкриття бару — це не політичний ризик, а просто черговий стартап без інвесторів і з підвищеним шансом померти від магічного вибуху.
Вона стояла посеред двору, де ельфи обговорювали щось із виглядом людей, які народилися для стратегічних сесій, а гноми — із виглядом людей, які народилися для того, щоб ці сесії потім ремонтувати.
— Тобто ти не жартувала, — сухо констатував Брам.
— Я ніколи не жартую про алкоголь.
— Це найбільш тривожна річ, яку ти говорила за останні два дні.
— Ні, найбільш тривожною була фраза “жертви для Серця”. Бар — це вже терапія.
Він подивився на неї так, ніби намагався зрозуміти, чи це частина її божевілля, чи стратегія.
— Місце має бути на межі територій, — продовжила вона. — Символічно. І практично. Ніхто не відчує, що “прийшов у гості”.
— На межі територій нічого немає, — сказав Таріон. — Лише стара складська зона. Після…
Він замовк.

— Після чого? — уточнила Морган.
Гноми переглянулися. Ельфи — синхронно відвели погляд.
— Після війни з фейрі, — коротко відповів Брам.
Морган кліпнула.
— З ким?
Тиша. Та сама, що завжди з’являлася, коли вона виявляла прогалину в їхній “очевидній” історії.
— Ви не згадували фейрі, — додала вона повільно.
— І не планували, — холодно відповіла Ліраель.
— Чудово. У вас тут не лише міжрасовий конфлікт, а ще й прихований третій сезон. Розповідайте. Я люблю лор.
Брам зітхнув так, ніби всесвіт знову перевіряє його терпіння.
Фейрі
Фейрі не були ельфами.
І не були гномами.
І, якщо чесно, не дуже прагнули бути кимось, кого можна класифікувати.
Вони були нижчими за ельфів, стрункими, з прозорими, майже кристалічними крилами, які переливалися, як тонке скло на сонці. Їхня шкіра відливала легким сяйвом — не магічним у звичному сенсі, а скоріше природним, ніби вони були створені зі світла й пилку. Волосся — від сріблясто-блакитного до насиченого фіолетового. Очі — занадто яскраві. Такі, в які дивишся і розумієш: ця істота може або подарувати тобі квітку, або зруйнувати місто — і зробить це з однаковою елегантністю.
— Вони живуть далеко на південному сході, — пояснив Таріон. — У місті Айрелліс.
— Айрелліс, — повторила Морган. — Звучить як назва парфуму. “Айрелліс: аромат помсти з нотками пилку”.
Гном пирхнув.
— Це столиця фейрі, — холодно додала Ліраель. — Місто з кришталевих шпилів і висячих садів. Вони будували його на деревах, що ростуть у хмарах.
— Звісно, — кивнула Морган. — Чому б і ні. Якщо вже бути магічною расою, то по максимуму.
— Вони контролюють повітряні потоки, — сказав один із гномів. — І раніше контролювали постачання ефірних кристалів.
— “Раніше”? — підняла брову Морган.
— Вони вирішили, що гноми видобувають занадто багато, — пояснив Брам. — Почали обмежувати доступ.
— А гноми?
— Не люблять, коли їм щось обмежують, — сухо відповів гном із бородою.
— Почалася війна Кришталевого Неба, — сказала Ліраель. — Фейрі перекрили повітряні шляхи. Наші каравани падали з неба. Гноми відповіли ударами по їхніх кристалічних вежах.
— Коротка. Руйнувальна, — додав Таріон тихіше.
— І?
— Ми не дружимо, — підсумував Брам.
— Ви не дружите? — Морган склала руки. — Це найм’якший спосіб сказати “ми ледь не знищили одне одного”, який я чула.
— Після війни фейрі ізолювалися, — додав Таріон. — Закрили кордони. Айрелліс відрізаний від нас. Вони не торгують. Не приїжджають. Ми не згадуємо їх.
— Тому ви їх не згадуєте?
— Це… складна тема, — відповіла Ліраель.
— О, я обожнюю складні теми. Вони роблять світ живим.
— Вони роблять світ нестабільним, — тихо сказав Брам.
Морган усміхнулася.

— Нестабільність — це просто потенціал без менеджера.
Він подивився на неї так, ніби не був упевнений, що це комплімент для світу.
Закинута будівля
Складська зона на межі територій виглядала так, ніби її покинули поспіхом.
Кам’яні стіни з тріщинами. Металеві балки, поїдені часом. Вибиті вікна. Трава проросла крізь підлогу. Повітря пахло пилом, старим деревом і чимось ще — спогадами про паніку.
— О, — прошепотіла Морган. — Це ж ідеально.
— Ідеально? — Брам оглянув руїни. — Тут протікає дах.
— Атмосферно.
— Тут нестабільні конструкції.
— Лофт.
— Тут привиди.
— Маркетинг.
Таріон тихо засміявся.
— Ти справді це бачиш як можливість?
— Я бачу open space з потенціалом. Тут буде барна стійка. Тут — спільні столи. Там — сцена.
— Сцена? — перепитав Брам.
— Музика. Без ритуалів, пам’ятаєш? Просто хтось грає. Інші слухають. Не помирають. Революційно.
Гноми почали оглядати балки, стукати по каменю, щось міряти.
— Фундамент міцний, — пробурмотів один. — Якщо укріпити кут.
— Дах доведеться міняти.
— Ми можемо зробити кращий.
— Із чого?
— З того, що не горить.
Морган усміхнулася.
— Обожнюю оптимізм із технічним підтвердженням.
Вона підійшла до великого вікна без скла. Вітер пройшов крізь приміщення, підняв пил, погрався її волоссям.
Брам стояв поруч.
— Ти уявляєш, що тут буде небезпечно? — тихо спитав він.
— Звісно. Це ж бар.
— Я серйозно.
Вона повернулася до нього.
— Я теж.
Їхні погляди перетнулися на довшу секунду, ніж дозволяла логіка.

І тоді з’явилися вони.
Спочатку це було легке дзижчання.
Потім — спалах світла.
— О ні, — тихо сказав Таріон.
Троє маленьких істот зависли під стелею.
Прозорі крила. Світіння. Волосся — як відблиск заходу.
— Фейрі, — прошепотів гном.
— Що вони тут роблять?! — різко запитав Брам.
Одна з фейрі — найменша — опустилася трохи нижче.
— Ми просто дивилися, — сказала вона дзвінким голосом. — Ви ж нічого не будуєте?
— Ми просто… — почала Морган.
У цей момент інша фейрі торкнулася старої кристалічної лампи, що висіла під балкою.
Іскра.
Спалах.
— Це не я! — пискнула вона.
Полум’я миттєво пробігло по сухих залишках тканини на стіні.
— Серйозно? — Морган витріщилася. — Ми навіть ще не відкрилися!
Гноми кинулися гасити.
Ельфи створили водяну хвилю.