ГЛАВА 4 — Знайомство з гномами

Дорога до гномів починалася там, де закінчувалася ельфійська симетрія.
Лаеріндаль поступово розчинявся у лісі, срібло змінювалося на темніший камінь, а живі мости — на масивні платформи з чорного базальту. Повітря ставало сухішим, запах квітів поступався металу і чомусь, що нагадувало гарячий пил після дощу. Вітер більше не шепотів — він свистів між скелями.
— Ми рідко ходимо туди самі, — сказав Таріон, коли вони спускалися вузькою стежкою, вирізаною просто в скелі.
Стежка була нерівною. Жодної декоративної ліани. Жодного світного камінця. Просто камінь. Справжній. Твердий. Неінстаграмний.
— Чому? — Морган обережно переступила через тріщину. — У них немає внутрішньої черги?

Таріон кинув на неї погляд, у якому втома і гумор мирно співіснували.
— Вони… практичні.
— О. Тобто вони можуть мені сподобатися.
Він тихо хмикнув.
— Ти судиш дуже швидко.
— Я UX-дизайнер. Це професійна деформація. Я заходжу в простір — і бачу, що з ним не так.
— А якщо з ним усе гаразд?
— Тоді я шукаю, де люди страждають, але мовчать.
Він подивився на неї довше. Наче це була відповідь не лише про міста.
Стежка звивалася вниз, до ущелини. Чим далі вони йшли, тим голосніше ставало глухе гудіння. Наче десь під землею працював величезний механізм. Гул був ритмічним, але нерівним. Як серце, що намагається тримати темп.
Морган зупинилася.
— Ви це чуєте постійно?
— Так.
— І ніхто не подумав, що це… тривожний звук?
— Ми думали, — спокійно відповів Таріон. — Але думки без рішень — лише шум.
Вона пирхнула.

— Добре сказано. Можна в LinkedIn.
І коли ліс остаточно відступив, Морган побачила гномську столицю.
Вона не росла.
Вона була вирубана.
Місто врізалося в гору, наче хтось узяв різець і сказав: “Тут буде функціонально”.
— Дургар-Карн, — сказав Таріон.
Назва звучала важко. Як удар молота по ковадлу.
Дургар-Карн складався з терас, сходів, масивних арок і широких платформ. Камінь був темний, із прожилками червоного світла, що пульсували глибоко всередині. Замість кришталевих куполів — металеві конструкції, шестерні, мости на ланцюгах, які скрипіли під вітром.
По стінах тягнулися металеві рейки, якими рухалися вагонетки з рудою. Одна з них саме проїхала над їхніми головами, розсипаючи іскри.
З високих димарів здіймався дим. Десь унизу хтось гучно вдарив по металу — звук рознісся ущелиною, глибокий і впевнений.
— Добре, — видихнула Морган. — Це вже не Pinterest. Це… Industrial core.

— Ти завжди порівнюєш усе зі своїм світом? — спитав Таріон.
— Це мій спосіб не з’їхати з глузду.
Він нічого не відповів. Але на мить його рука торкнулася її ліктя, коли вона посковзнулася на дрібному камінні. Просто щоб підтримати.
Гноми були нижчими за ельфів, кремезними, з широкими плечима і руками, вкритими шрамами й металевим пилом. Їхній одяг складався з товстої тканини й шкіри, з ременями, інструментами, металевими накладками. Дехто мав окуляри з темного скла, дехто — механічні браслети з крихітними шестернями.
Коли Морган і Таріон ступили на першу платформу, гул навколо стих.
Це було майже фізично відчутно. Наче хтось зменшив гучність світу.
Погляди — важкі, прямі — вп’ялися в неї.
— Це вона? — буркнув хтось.
— Виглядає… м’яко, — додав інший.
— Я чую вас, — спокійно сказала Морган. — І так, я м’яка. Але я працювала з клієнтами. Я витримала гірше.
Кілька гномів перезирнулися. Один коротко засміявся.
— Що таке “клієнт”? — спитав він.
— Людина, яка платить, щоб ти вирішив її проблему, а потім пояснює, чому ти зробив усе неправильно.
Гном повільно кивнув.
— О. Знайомо.
Таріон ледь усміхнувся.
Їх провели до великої зали, вирубаної в самій горі. Стеля трималася на масивних колонах. Посередині — довгий кам’яний стіл, вкритий кресленнями, шестернями, інструментами. На стінах висіли схеми — складні, точні, з лініями й позначками.
Морган завмерла на секунду.
— Добре. Це красиво.
— Це просто креслення, — буркнув один із гномів.
— Саме тому й красиво.
На протилежному боці стояв він.
Брам Грімвар.
Він був ширший за двері, через які вони увійшли. Руде волосся, заплетене в коротку косу. Борода — густа, із металевими кільцями. На плечі — важкий шкіряний фартух, на поясі — молот, який виглядав так, ніби важить як Морган повністю.

Його очі ковзнули по Таріону. Потім по Морган.
Затрималися.
— Це оця нас врятує? — буркнув він.
Морган глянула на нього спокійно.
— Ні. Але можу оптимізувати ваші процеси.
Тиша.
Хтось позаду глухо пирхнув.
Брам схрестив руки.
— Оптимізувати… що?
— Все, — відповіла вона без паузи. — Комунікацію. Логістику. Розподіл ресурсів. У вас тут прекрасні механізми, але я бачу три вузькі місця ще з порогу.
Гноми переглянулися.
— Ти була тут дві хвилини, — сказав Брам.
— UX-діагностика — це талант, — вона знизала плечима. — Наприклад: у вас інструменти лежать без системи маркування. Це мінус час. Час — ресурс.
Один із гномів інстинктивно подивився на стіл. Справді — кілька молотків лежали впереміш із різцями.
— Ми знаємо, де що лежить, — сухо сказав він.
— Ви — так. А новачок?
Мовчання.

Брам прищурився.
— Ми не просили порад.
— Ви викликали людину з іншого світу. Це вже схоже на відчай.
Таріон напружився, але мовчав.
Брам підійшов ближче. Камінь під його кроками ніби відповідав. Він зупинився за крок від неї. Морган відчула тепло металу й диму.
— Ельфи думають, що проблема — у нас, — сказав він низько. — Що ми занадто різкі. Занадто прямі. Занадто… матеріальні.
— Ельфи думають, що проблема в усіх, — сухо сказала Морган. — Бо вони не мають системи відповідальності.
У повітрі щось клацнуло. Невидима напруга.
— Обережніше, людино, — пробурмотів хтось позаду.
Брам дивився на неї довго. У його погляді було не лише роздратування. Там була втома. Та сама, яку вона бачила в керівників, що роками тягнуть усе на собі.
— Ти не боїшся, — констатував він.
— Боюся, — чесно відповіла Морган. — Просто в моєму світі страх не вирішує задач.
Мить.