ГЛАВА 2 — Пророцтво (яке ніхто не читав до кінця)

Світло кристала пульсувало м’яко, але настирливо — як нагадування в телефоні, яке ти відкладаєш уже втретє, а воно все одно повертається з підписом: “Це важливо”.
Ліраель стояла прямо, ідеально рівна спина, руки складені так, ніби вона позувала для обкладинки “Верховні Жриці року”. Її срібляста мантія ледь торкалася кам’яної підлоги, а тонкі символи на тканині світилися в такт кристалу — синхронізація рівня “божественний брендбук”.
Навколо — коло ельфів. Високі, витончені, з тією самою породистою серйозністю в очах, яку Морган бачила лише у венчурних інвесторів, коли ти просиш більше часу.
— У древніх текстах сказано, — її голос лунав рівно й урочисто, — “Коли Серце згасатиме і народи розділяться, прийде Жінка з іншого світу. І світло її відродить Еліндру”.
Морган повільно кліпнула.

Повітря пахло квітами й електрикою. Камінь під ногами був холодний. Поперек нагадував, що вона ще людина.
— Добре. Стоп. Пауза.
Можна коротку версію? У форматі bullet points? Я люблю структуру. Проблема. Моє завдання. Ризики. Бенефіти. Чи є медстрахування.
Ельфи дивилися на неї так, ніби вона щойно запропонувала оптимізувати священний обряд через Google Docs із відкритим доступом для редагування.
— Пророцтво не скорочується, — відповіла Ліраель з легкою напругою в голосі.
— Усе скорочується, — зітхнула Морган. — Навіть “Володар перснів” має фанатські summary. І подкаст-версію.
Один із молодших ельфів тихо кашлянув, ховаючи усмішку. Він стояв трохи позаду — темніше волосся, ніж у інших, не таке урочисте обличчя. Його очі уважно спостерігали за Морган, ніби він намагався зрозуміти, чи вона божевільна, чи просто… інша.
Ліраель розгорнула сувій. Справжній. Золотистий, з орнаментом по краях, із легким ароматом старого пергаменту й магії.

— “І стане вона полум’ям серед темряви. І віддасть своє світло без страху, без сумніву, без прив’язаності…”
— Ні, — сказала Морган одразу. — Стоп. Уже ні.
Ліраель завмерла. Навіть кристал на секунду ніби пропустив удар.
— Що означає “ні”?
— Це означає: світло не віддаю. У мене дефіцит. Я буквально лежала на підлозі годину тому з грілкою на попереку. Моє світло — це максимум 20% батареї й режим енергозбереження.
По колу прокотилася хвиля шепоту.
— Вона не розуміє…
— Вона з іншого світу…
— Можливо, їхнє світло функціонує інакше…
— Ні, — Морган підняла руку, як на нудній зустрічі. — Це ви не розумієте. Ви викликали дорослу людину з хронічною втомою і абонементом у спортзал. Я не “полум’я”. Я — лампа IKEA. І то мерехтлива.
Кристал раптом спалахнув яскравіше.
Морган примружилась.
— О, ні. Не треба спецефектів. Я не підписувала NDA.
Ліраель вдихнула повільно, ніби готувалась до дипломатичної катастрофи, яку потім доведеться пояснювати раді старійшин.
— Ти — обрана.
— Я — UX-дизайнер. Це різні речі.
Молодший ельф з темнішим волоссям нарешті ступив крок уперед.
— Дозволь, — сказав він м’якішим голосом. — Можливо, вона просто… не усвідомлює величі моменту.
— Я прекрасно усвідомлюю, — відповіла Морган. — Мене витягли з мого життя без попередження. Це не велич. Це поганий onboarding. Де welcome-kit? Де гайд по світу? Де FAQ?
Він ледь-ледь усміхнувся. І це була перша не-урочиста реакція в усьому колі.
— Я Таріон.
— Морган. Людина, яка не віддає світло.
Ліраель повернулась до сувою, трохи швидше, ніж потрібно.
— “Жінка з іншого світу добровільно принесе свою сутність до Серця Еліндри…”
— Добровільно? — Морган підняла брову. — Ви буквально відкрили портал без мого consent. Це не добровільно. Це магічний kidnapping.

Шепіт став гучнішим.
— Вона говорить дивними словами…
— Кіднепінг?..
— Consent — це не дивне слово, — сказала Морган. — Це базове.
Таріон дивився на неї вже без скепсису. З цікавістю. І чимось ще — легким вогником, який не мав нічого спільного з кристалом.
— А якщо… — обережно мовив він, — якщо світло — це не жертва, а вибір?
Вона глянула на нього уважніше.
— Якщо це вибір — тоді я обираю подумати, — спокійно відповіла Морган. — І випити каву. У вас є кава?
Мовчання.
— Чай?
— Нектар місячної лози, — запропонував ельф із вінцем із листя.
— Це звучить як те, що або зцілює, або викликає галюцинації.
— Іноді і те, і інше, — тихо сказав Таріон.
Вона глянула на нього.
— Ви тут усі такі серйозні. Це обов’язково?
— Ми стоїмо перед крахом світу, — відповіла Ліраель.

— У моєму світі це називається “понеділок”.
Кілька ельфів знову намагалися не усміхатись. Один навіть відвернувся, роблячи вигляд, що розглядає мох.
Ліраель опустила сувій.
— Ти не розумієш масштабів загрози.
— О, повірте, я розумію загрози. У мене був стартап. Я бачила фінансову таблицю без інвестора. Це справжній апокаліпсис.
Кристал пульсував уже в такт її голосу.
І раптом Морган відчула щось дивне.
Не пафос. Не поклик.
А втомлену, глуху пульсацію десь глибоко під землею. Наче щось… згасало. Повільно. Болісно. Ніби серце, яке працює понад норму.
Її гумор на секунду стих.
Вона насупилась.
— Що це?
Ельфи насторожились.
— Ти чуєш його? — тихо спитала Ліраель.
— Якщо “його” — це гігантський енергетичний об’єкт із кризою середнього віку — то так.
Тиша стала іншою. Густішою.
— Це Серце Еліндри, — прошепотіла жриця. — Воно слабшає.

Морган провела долонею по грудях, ніби намагаючись зрозуміти, чому її це зачепило.
— Воно звучить… виснажено, — тихо сказала вона. — Як я в листопаді.
Таріон дивився на неї так, ніби вона щойно сказала щось набагато важливіше, ніж усі сувої.
Морган повільно видихнула.
— Добре. Окей. Я не віддаю світло. Але я можу подивитися на вашу проблему. Без жертв. Без пафосу. Просто як… консультант.
— Консультант? — перепитала Ліраель, наче це слово не мало магічної категорії.
— Так. Ви явно щось робите неправильно. Почнемо з аудиту. Процеси. Ресурси. Комунікація. У вас є комунікація між народами, чи всі просто драматично страждають окремо?
Ельфи перезирнулися.
— Розділення… справді зросло, — обережно визнав один зі старших.
— Ось. Уже інсайт, — кивнула Морган. — Безкоштовно. Поки що.
Таріон нахилив голову.
— Ти хочеш побачити Еліндру?
— Якщо я вже тут, — сказала Морган, — то покажіть мені, за що я теоретично маю вмирати.