Я не хотіла… Щоденник війни

24.12.2022

Життя і справді книга, бо ти забуваєш про що було на попередніх сторінках.

Вчора ранок був голосний, літали ракети. Сьогодні - тиша з рожевим сходом. І ніяких, абсолютно, ніяких відчуттів. Ловиш момент, ось сходить сонце...ну і добре. А вчора я завмирала, бо повітряна тривога настала після польоту.

Я думала, що буду пам‘ятати деталі, і кожен день, кожну подію. Але, ні... напевно люди схожі на комах. Чи може тільки я. Кожен день - нове життя, а вчора - примарний сон. Може так легше. Не так страшно, не так тужливо. Страхи і радості - миттєві. Приходять неочікувано і зникають спонтанно. Все, що є - це довгограюча втома. Бо ніхто не хоче проходити вулицею, де бешкетує злий пес. Але ти проходиш, бо це єдина дорога додому. Ні злості, ні багатослівних доказів...ти просто робиш подих, ще один.

Ти звикаєш до графіків, і навіть дивуєшся, що світло затримується. Воно чомусь є...

Навіть правда не допомагає, вона десь плететься позаду, поки людина возвеличує амбіції. Тепер ми знову малі діти, закриваємо вуха долонями, щоб не чути війну. Заплющуємо очі, щоб ріки душі звільнили наше серце від переповненого смутку та безсилля.

Айона

Подобається

#4776 в Сучасна проза

У тексті є: віра, війна з рф, тиша

Відредаговано: 16.08.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись