Глава 11.2: Легенда про родичку

Минуло шість днів і шість ночей відтоді, як Рейчел розплющила очі в тілі Рурахель. Менше тижня — а здавалося, що прожите ціле життя. Позаду залишилися холодні стіни палацу, чужі діти, які ніби стали рідними, і тавро «злої жінки», яке вона так відчайдушно намагалася змити.

Море сьогодні було неспокійним. Рурахель сиділа на палубі, спостерігаючи, як хвилі розбиваються об борт. Тимчасова чорна фарба на її волоссі трималася міцно, але магія Лії потроху слабшала — біля коріння вже ледь помітно пробивався природний фіолетовий відтінок.

Лія підійшла до неї повільно, притримуючи живіт. Шостий місяць вагітності робив її ходу важкою, але погляд залишався гострим і ясним.

— Ру, нам треба подумати про те, що буде, коли ми пришвартуємося в Мелії, — тихо почала вона, сідаючи поруч на дерев’яну лаву.

— Дерік каже, що перевірка може бути суворою? — запитала Рурахель.

— Саме так. Якщо порти будуть закриті на огляд багажу чи людей через останні чутки з Імперії, нам потрібна легенда. Ти не можеш бути просто «подорожньою з повозки».

Лія глянула на Деріка, який стояв неподалік, перевіряючи кріплення вантажу.

— Якщо нас запитають, ти — далека родичка Деріка, — впевнено мовила Лія. — Скажемо, що ти приїхала провідати нас і нарешті познайомитися з моєю сім’єю.

Дерік, почувши це, підійшов ближче і нахмурився.

— Ліє, це ризиковано. Моя родина... вони знають, хто в мене є, а кого немає.

— У тому-то й справа, Дерік, — м’яко заперечила Лія. — Твою «далеку родичку» в Мелії ніхто ніколи не бачив. Вона нібито живе у віддаленій провінції і ніколи не приїжджала в гості. Ніхто не зможе це спростувати з ходу. Це дасть нам час.

Рурахель уважно слухала. Вона розуміла: стати частиною їхньої легенди — це її єдиний шанс легально перетнути кордон.

— А моє волосся? — Рурахель торкнулася пасма. — Магія скоро спаде.

— У Мелії твій колір волосся не так сильно дивує людей, як в Імперії, — заспокоїла її Лія. — Навіть якщо воно стане фіолетовим, це не буде проблемою. Після всіх тих жахливих слухів про «ту жінку» з Імперії, в Мелії майже ніхто не здивується побачити жінку з таким самим кольором волосся в нашому домі...

– Коли магія волосся зникне, ти можеш не фарбуватися. Тільки якщо сама не захочеш.

Лія усміхнулася, і в її очах промайнув хитрий вогник.

— Потім ми поїдемо до моєї сім’ї. Уявляю, як вони здивуються.

Дерік зітхнув, визнаючи поразку перед наполегливістю дружини.

— Добре. Але нам треба вивчити деталі. Ру, від сьогодні ти — частина мого роду. Принаймні для митників.

Тіні в думках

Рурахель кивнула, але всередині її серце защеміло. Вона ставала частиною чужої сім’ї, чужої легенди, тоді як її власна справжня історія була схована глибоко під каптуром.

«Далека родичка...» — подумала вона.

Вона згадала близнюків. Вони теж були її сім’єю, хоч і за паперами імператора вона була їм ніким. Тут, на кораблі, серед людей, які готові були ризикувати заради неї, вона вперше відчула щось схоже на безпеку. Але ця безпека була крихкою.

Аден і Лірі заснули неподалік, вкриті одним плащем. Вони й гадки не мали, хто така «Ру» насправді.

Рурахель знову подивилася на море. Залишалося ще чотири дні шляху. Чотири дні, щоб остаточно поховати Рейчел, забути про жахи палацу і стати тією яку ніхто не зможе впізнати.

— Дякую, — прошепотіла вона так тихо, що тільки Лія могла почути.

— Не дякуй, — відповіла Лія, накриваючи руку Рурахель своєю. — Ми просто створюємо нове майбутнє.

Корабель продовжував свій шлях у ніч, несучи п’ятьох людей до берегів Мелії, де на них чекали нові таємниці та, можливо, справжній дім.