Глава 2. Тіні та сумніви, порожні стіни Делорнина

Вітер гуляв по занедбаних коридорах замку. Слуги давно залишили його — Делорнин став мертвою оболонкою, у якій лише відлуння нагадувало про колишнє життя.

Рейчел повільно підвела голову. Над нею розкинулося нічне небо, обсипане зорями, але воно здавалося таким далеким і байдужим. Кров під нею вже підсохла, залишивши темні плями на землі та важкий металевий запах у повітрі.

— Це… неможливо… — прошепотіла вона.— Я ж… мала загинути.

Картини в пам’яті накладалися одна на одну: шум океану, крижана вода, відчайливий ковток повітря. І тепер — кров, запах вина, холодна земля саду.

«Чому я тут?.. Чому саме в цьому тілі?»

Її пальці торкнулися обличчя, і вона відчула чужу шкіру, чужі риси. Волосся розсипалося по плечах темно-фіолетовими хвилями, очі віддзеркалювали орандживо-жовтим сяйвом топазу. Це було не її тіло. Це було тіло тієї, хто вже мала бути мертвою.

Рурахель…

Рейчел стиснула кулаки. Вона добре пам’ятала історію. Вона знала, що після смерті матері, Арджена та Ариен врятує імператор. У них почнеться нове, щасливе життя. Саме з цього моменту й мала розпочатися їхня справжня історія.

Але зараз… ця історія зламана.

— Чому я тут? Чому саме в її тілі?.. — думки калатали в голові, мов грім.

Вона намагалася знайти відповідь. Чи це випадковість? Чи покарання? Чи другий шанс для когось… але не для неї?

Її серце стислося від розпачу. Рейчел знала правду: Рурахель використала заборонену магію крові, зачала двійнят, і ціною цього втратила себе. Вона боролася, намагалася втримати життя, та зрештою згасла. Її голос зник. Вона померла в саду, зненавиджена чоловіком, якого колись любила.

І ось тепер Рейчел — в її місці.

— То що це означає? — вона глянула на свої руки, змащені кров’ю, і відчула холод, що пробрав до кісток. — Я маю продовжити її шлях? Чи переписати його?..

Вона піднялася й пішла коридором. Навколо — пил, покинуті речі, розірвані тканини, розбиті келихи. Замок Делорнин був схожий на саму Рурахель: колись величний, але тепер спустошений, занедбаний, зруйнований власною жорстокістю.

Але перед очима знову й знову поставали усміхнені обличчя Ариен і Арджена. Їхнє щастя було таке близьке… і водночас недосяжне для неї. Бо тепер, коли вона зайняла місце Рурахель, все могло змінитися.

Рейчел доторкнулася до холодної стіни, їй залишалося лише одне питання:

Як їй жити тепер, коли чужа смерть стала її новим початком?

Її кроки розчинилися в темряві замку, що став її новою в’язницею.