Глава 1. Смерть і нове життя

Ніч опустилася на імператорський двір. У темряві було чути лише віддалений крик — голос, наповнений гнівом і відчаєм. 

— Відпусти! — кричала Рурахель, відмахуючись розбитою пляшкою вина від служанок, які намагалися зупинити її. 

— Пані Рурахель, заспокойтесь, прошу! — благали вони. 

Але вона була засліплена п'яною люттю. І тоді, помітивши дві маленькі постаті, що стояли неподалік, вона заверещала: 

— Та якби ви!.. 

Погляд її вп'явся в Ариен і Арджена. Діти здригнулися. Їхні маленькі тіла стислилися в тривожному оціпенінні. Вони ніколи не називали її мамою. Для них вона завжди була просто Рурахель — джерелом страху, болю й жорстоких криків.

— Не підходьте! — знову заволала Рурахель до служанок. — Якщо ви…!

Вона зробила крок назад, оступилася й, похитнувшись, упала на товстий гострий сук старого дерева. Крик розірвав тишу, а тоді стих, залишивши лише шелест вітру.

— Н-ні… — вирвалося в Ариен.

Вона схопила брата й закрила йому очі долонями. Арджен нічого не бачив. Але сама Ариен застигла, дивлячись, як кров заливає землю. Її серце стиснулося, а в голові почало паморочитися. Цієї ночі вона не зможе заснути: нудота й тяжкість у грудях переслідували її.

Але одне вона запам’ятала назавжди — очі Рурахель у момент смерті. Вони були холодні, та водночас у них з’явилася дивна, запізніла жалість. Ариен не надала цьому значення. У її серці разом із Ардженом залишилися лише ненависть і страх.

Служанки кинулися до дітей і швидко відвели їх до їхньої кімнати. У коридорах замку було тихо.

За великою картиною в їхній спальні ховалася таємна прямокутна кімнатка. Там близнюки ховалися завжди, коли Рурахель напивалася. І саме туди вони сховалися наступного ранку, коли до замку увійшла імператорська охорона.

— Ариен… — тихо промовив Арджен через їхній телепатичний зв’язок. — Вони прийшли вбити нас… Ми — позор для імператорської сім'ї…

Дівчинка тремтіла. Вона й сама вірила в це. Тому, коли сонце почало хилитися до заходу, вони вдвох вислизнули з кімнати й утекли в ліс.

Вечірнє повітря було холодним, гілки дерев чіпляли їхній одяг, але вони бігли доти, доки вистачало сил.

Аж до пізньої ночі імператор і його воїни прочісували хащі. І саме тоді, серед тьмяного місячного сяйва, він знайшов їх.

Ариен, побачивши його, зомліла — тіло не витримало всього пережитого. Арджен тремтів, але не відпускав її руки. Імператор мовчки підняв дітей на руки й поніс із собою.

Тієї ж ночі тіло Рурахель лежало холодне у дворі. Ніхто не знав, що всередині неї жила демон Маммона. І ніхто не бачив, як після смерті жінки тінь демона відійшла, залишивши тіло порожнім.

Але саме тоді інша душа увійшла в цю оболонку.

Очі мертвої розплющилися, і на світ повернулася вже не та Рурахель, яку знали. Це була Рейчел — дівчина з іншого світу, що лише мить тому падала у темряву за бортом лайнера.

Вона дивилася на свої руки, на фіолетове волосся, що спадало на обличчя, і тихо прошепотіла:

— Де я?..

І в глибині її свідомості пролунав слабкий голос справжньої Рурахель:

«Подбай про моїх дітей… не дозволь їм страждати…»

І тінь жінки остаточно розчинилася в темряві.