Пролог. Побачення наосліп

Я іду на швидкі побачення!

Ага, сама від себе в шоку! Та все ж мені потрібен абсолютно новий формат стосунків. Те, що було до цього мене аж ніяк не влаштовує! Я не хочу боса! І сподіваюся жоден бос сюди не прийде. На них і так гронами дівчата виснуть, нащо їм експрес-побачення?

Сподіваюся зустріти там хоч одного-єдиного адекватного, адже як мінімум вартість цього заходу вказує на те, що в його учасника мають водитися кошти. Я особисто ледь не останні заощадження сюди виклала, аби лишень воно того вартувало! Тож якийсь альфонс сюди точно не явиться. Хоча…

Думки перервала ситуація, що склалася на дорозі. Рух було перекрито через аварію, автівка з маршруткою зіштовхнулися так, що перекрили усю широку дорогу, об’їхати їх було неможливо, лише повертатися на кілька кварталів назад і об’їжджати вузькими вуличками, які через аварію зараз наповнилися автівками й застигли у заторах.

Швидко об’їхати не вийде!

Трясця! А я ж спеціально замовляла таксі, аби дістатися до місця проведення хвилька до хвильки, аби не видатися такою вже нетерплячою!

Тепер спізнюся…

— Гр-р-р! — вирвалося у мене мимоволі, на що таксист здивовано зиркнув на мене у дзеркало заднього виду. — Не зважайте! Просто поганий день, — відмахнулася я йому, намагаючись видавити з себе усмішку і сподіваючись, що вона не надто нагадує вищир. І вже зовсім беззвучно додала: — І рік…

У мене й справді зараз був повний триндець у житті: з хлопцем розійшлася, роботу втратила. І все це було взаємопов’язано. Як?

Довга історія, але чому б і не розповісти, поки таксі зі швидкістю равлика повзе черговою вуличкою.

Отож, все починалося, як у казці: гарна робота одразу після завершення юридичного університету. Правду сказати, я ще практику проходила у цій невеличкій компанії й так сподобалася її директору, Василишину Ігорю Андрійовичу, що він запросив мене до себе секретаркою. Пообіцявши, що після короткого випробувального терміну переведе мене на посаду помічника провідного юриста, бо там якраз звільниться місце.

Банально, так? Але ж я справді мала високі здобутки та справді вірила, що маю право посісти цю посаду. І хоч саме зараз просто варю каву, проте й теж докладаю багато зусиль. Ми з асистентом директора Олексієм під приводом мого навчання майже навпіл розділили його обов’язки. І я справлялася не гірше за нього! А інформацію вишуковувала навіть швидше!

Так минав місяць, другий, поки поступу у моїй кар’єрі не було, проте з’явився поступ в іншій сфері: я помітила явну цікавість до себе у доволі молодого шефа. Ну, направду, не таким вже й молодим він був, мав уже 35 років, проте досі не був одруженим, тому, коли вже почав відверто залицятися, я й не стала дуже пручатися. Чоловік видавався дуже щирим і закоханим, я ж була не такою вже й досвідченою у стосунках з чоловіками, тому повірила усьому, що він мені говорив.

Правду сказати, з Ігорем мені було добре в стосунках, хоч і зустрічалися ми не часто. Я не надто надавала цьому уваги — рожеві окуляри закоханості не давали, проте бувши його секретаркою та маючи доступ до всіх його рахунків і справ, коли прийшов час, легко вирахувала його коханку. Чи то коханкою була саме я? Бо витрати на ту, іншу, були значно вищими, аніж те, що він витрачав на мене. І не лише на неї одну…

Але поки я насолоджувалася нашими ідеальними стосунками, нічого не підозрюючи.

Доходити мені почало поступово. Спочатку, коли в курильні мимохіть поцікавилася у колег, коли вже звільниться обіцяне мені при найманні місце помічника, а на мене подивилися зі щирим подивом:

— А з чого ти взяла, що Наталя піде?

Я тоді знітилася, вирішила, що то мала бути конфіденційна інформація, тож пробурмотіла, що щось наплутала, та й поспішила втекти.

Лиш вслід собі почула:

— Ти диви! Цього разу наш шеф зовсім уже ідіотку трахає!

Тобто вони знають про наш зв’язок?

Ні, ми то наче й не приховували, проте на роботі все ж намагалися й не світити нашими стосунками. А виходить, що увесь офіс знає, та ще й вважає мене не надто здібною.

Відтоді й можна починати відлік мого кінця.

Спочатку я вирішила відверто запитати у свого хлопця, що за хрінь. Чекала такої ж відвертої відповіді, проте він почав крутитися та шукати відверті відмазки. Це я ще стерпіла, коханий же, він точно виконає свою обіцянку.

Та дні спливали, а змін у моєму робочому статусі все ніяк не відбувалося. Проте його помічник почав нахабніти все дужче, спихаючи на мене уже більшу частину власної роботи.

— А що, як отримала доступ до директорського члена, то тепер вважаєш, що взагалі не повинна нічого робити? — єхидкувато поцікавився Олексій, коли я не витерпіла і висказала йому все, що думаю.

І огризнися я тоді, не впади у розпач, може, б усе склалося інакше. Але ж ні, сльози попри мою волю бризнули з очей, тож я, отримавши ще порцію насмішок, лишилася рюмсати у приймальні.

Саме такою мене й застав Ігор, приголубив, розпитав, що трапилося. Я чесно йому розповіла, сподіваючись на захист та підтримку.

А отримала…

Ні, Василишин мене підтримав. На власний манір: