Глава 24

НІКОЛЬ

Пауза затягується. А я в цю мить приборкую в собі емоції. Розумію, що зліпила дурницю, і розумію, що Ярмола не повірить. Але здається я щойно зламала його світосприйняття.

— В сенсі син? Ніколь, ти вирішила так пожартувати? Тобі ж лишень двадцять два...

Ця фраза мене вбила. Звідки така обізнаність? Різко зиркаю на чоловіка. Звісно дізнатися сьогодні будь-яку інформацію не проблема, але я вирішую стояти на своєму.

— Прийомний син, Демиде?

— Тоді чому він питав, чи ти приймеш його? — прискіпується мій гість.

— Тому що забагато особистих запитань. Чи ти прийшов сюди обговорювати, з ким і як я живу?

Ярмола хмуриться, але мені байдуже. Я вдома, тож хай не забуває, що він в гостях.

— Як ти живеш, мені байдуже, а от з ким, ні?

— А це з якого дива? — невдоволено питаю я. Мене дратує його власність, на яку він зовсім немає права. — Кажи краще навіщо прийшов, і не будемо чіпати особисте, у кожного з нас, воно своє.

Демид мовчить кілька хвилин, а тоді повільно наближається до мене. Від його дій моє хвилювання різко зростає. Його пильний погляд прикипає до мене, і наче проходить наскрізь.

Токсик довго мовчить, наче вивчає мене поглядом. Я ж від його близької присутності вся напружуюся і відчуваю як калатає пришвидшено серце у грудях.

— Ніколь в мене до тебе є ділова пропозиція? — раптом порушує затягнуту паузу він.

— Ніколь, — несподівано кличе мене Дан. — Я вже повечеряв. Спасибі! Я піду до себе, а ти якщо потрібно клич.

Кліпаю і переводжу погляд на малого, і спокійно кидаю.

— На добраніч, мій хороший!

Дан іде і ми знову залишаємося удвох, обіймаю себе руками і заглядаю в очі чоловіка напроти.

— Я уважно слухаю, Демиде, твою ділову пропозицію. — нервово зволожую вуста і зірвано додаю. — Але всіляку вульгарність можеш мені не пропонувати...

Ярмола хмикає, дивлячись на мене згори.

— Навіть наміру не мав. — він примружується і наказує. — Ти двері краще прикрий. Не хочу аби нашу розмову почули.

Здивовано здіймаю одну брову догори, зневажливо дивлячись на чоловіка.

— Послухай, красеню, ти точно з діловою пропозицією прийшов? Бо якщо ні, то забирайся доки не пізно...

— Охолонь, крихітко, розважатися мені є з ким. Тому прикрий двері і поговоримо як дорослі люди.

Видихаю, бо зараз мені цей чоловік своїми замашками Дана нагадує. Ще мені доросла людина знайшлася. Дарма, що вимахав аж до неба, а розуму схоже не так уже багато.

Таки зачиняю двері і повільно повертаюся.

— Я слухаю.

Ярмола пильно дивиться на мене, мабуть, з хвилину, а тоді випалює.

— Мені потрібно аби ти стала моєю фіктивною дружиною...

— А більше тобі нічого не потрібно? — не дослухавши, зірвано перебиваю його я.

— Більше нічого. — холодно відповідає він.

Його впевненість дратує, бо я чомусь переконана, що він прийшов аби поглузувати з мене за те, що в’їхала в його машину.

Ще з хвилину стою, а потім різко випалюю.

— Демиде, забирайся. Бо я таку дурню слухати не стану.

— Ніколь, це реальна пропозиція, і не спіши відмовлятися. Бо взамін я допоможу тобі повернути твою частку бізнесу, яка по праву належить тобі. І яку від тебе відібрав твій дядько.

Я спантеличено кліпаю. Бо це вже звучить цікавіше. Хоча напружує той факт, що цей чоловік надто багато знає про мене.