Глава 20

НІКОЛЬ

Після обіду ми з Даном їдемо у торговий центр. Його Юля знову йому грошей не дала. Мене це злить, але я не маю права вмішуватися в чуже життя. Але малий росте, речі вже малі, а сестра поводиться так, ніби проблема сама вирішиться.

Стараюся заспокоїтися, бо я занадто зациклилася на чужому житті. Он Кріс вже у мене живе, але їх телефон не змовкає. Рідні спокою не дають. Наказують повертатися. А вона ніяк цього не хоче.

Добре, що після нашої розмови в кабінеті їй зателефонувала сестра її бабусі. Вона живе одна в розкішному маєтку у Польщі. Чоловік тітки Касі помер, і вона кличе дівчину до себе, бо до неї вже плітки дійшли про її витівку. Кріс обіцяла до вечора подумати, саме тому вона не поїхала з нами, а залишилася вдома. І схоже, моя подруга налаштована рішуче. Та як на мене це буде найкраще рішення. Бо у Польщі її ніхто діймати не буде, та й тітка Кася в образу не дасть.

Видихаю і зиркаю на Дана, який іде поруч. І от ще мені щастя привалило у вигляді цього малого. Я завжди хотіла молодшого брата, і от тепер маю, і байдуже, що не рідний, цей малий прикольний і подобається мені.

— Ніколь, ти занадто переймаєшся чужими проблемами, — оглядається на мене Дан. — Он подругу прихистила, мені йдеш речі купувати, це занадто. — Він робить паузу і напружено питає: — А чому у тебе хлопця немає? У моєї Юльки он цілий табун. Ти ж такого віку, як вона... І он красива яка...

На слова Дана відмахуюся і посміхаюся.

— Не вигадуй, Дане. Часу у мене на хлопців нема.

— А на мене є, ось бачиш, — посміхаюся, а малий серйознішає і заявляє: — Шкода, що мені тільки чотирнадцять. — Він косо дивиться, а тоді раптом кличе мене: — Ніколь...

— Що?

— А якби я був твого віку, ти б погодилася бути моєю дівчиною?

Гірко посміхаюся і пригортаю малого до себе.

— Не вигадуй, Дане. Ходімо краще речі обирати.

— Ніколь, я серйозно, — обурюється малий, дивлячись на мене своїми виразними ніжно-голубими очима.

— Дане, я теж серйозно. Ми з тобою друзі і це прекрасно. — Видихаю та, дивлячись на малого, чесно зізнаюся: — А якщо бути чесною, то мені подобаються дядьки постарше.

— Шкода, — зі стогоном видихає малий.

— Нічого не шкода, Дане, — пригортаю його міцніше. — Ти краще розслабся, бо твоя дівчина, мабуть, ще ходить у памперсах і до кота каже: дядьку, посуньтеся.

— Ха-ха-ха! — фиркає малий і звільняється з моїх обіймів.

Ми звертаємо до магазину з дитячим та підлітковим одягом і я раптом завмираю. Дихання збивається, бо за кілька метрів стоїть Демид Ярмола. Поруч з ним стоїть маленький хлопчик. Моє хвилювання посилюється моментально, та таке, що аж кров у венах кипить.

Спершу хочу просто піти. Не хочу перетинатися з цим мега крутим меном. Але погляд прикипає до малого, який невдоволено хмуриться, тримаючи в руках кофту. Демид же одразу присідає навпочіпки перед сином. Щось розповідає, поводиться спокійно та стримано. А я все чекаю, доки він розсердиться. Почне проявляти свій характер, але цього не відбувається.

Чоловік лише поправляє рукав куртки малого, щось пояснює. А потім поправляє волосся хлопчику і обіймає малого. І я зависаю. Він ламає мої бачення, бо як на мене, цей чоловік мав би бути грубим, черствим, зухвалим хамом, а зараз переді мною хороший батько. Навіть не віриться, а ще це починає мене бісити. Бо цей Демид Ярмола починає руйнувати мої власні уявлення.

— Ніколь? — тихо озивається Дан.

Кліпаю та виринаю зі своїх думок.

— Ходімо. Чого ти стоїш?

Стиснувши губи, відводжу погляд. Дан уже стоїть біля вішалок з футболками, тому іду до нього.

Він поставив гарне питання. А й справді, якої мари я тут стою? Напевно, щоб цей токсик мене побачив...

Зупинившись біля малого, ще раз обертаюся у той бік. Демид саме піднімається. Серце чомусь різко б’є під ребра.

Я розвертаюся раніше, ніж він встигає провернути голову. І швидко йду геть, не озираюся і не дивлюся назад. Не хочу, аби він побачив мене. Зупиняюся вже в іншому відділі, де мене наздоганяє Дан і обурюється. Я ж лише відмахуюся, що тут речі якісніші.

Мені хочеться бути якомога далі від Ярмоли. А ще дратує те, що, схоже, токсик виявився не таким уже токсиком. І мені це зовсім не подобається.