Глава 16

ДЕМИД

Я ще хвилину сиджу, дивлячись у монітор, але по факту не бачу вже ні сайту, ні фотографій, ні відгуків. Перед очима стоїть вона — впевнена дівчина з дороги. Світле волосся, гострий погляд, і той клятий вираз обличчя, ніби я останній безнадійний покидьок.

Дідько!

З силою закриваю ноутбук. Серджуся і ловлю себе на тому, що інформація на цю Ніколь здається мені підозрілою. Ну не може дівчина у двадцять років мати мережу салонів, тобто власний бізнес, проводити форуми, займатися благодійністю і при цьому ще виглядати так, ніби готова перегризти горло будь-кому, хто стане на її шляху. Тут точно щось інше... Тільки що?

Я шалено хочу зрозуміти, що саме тут не так і в чому таємниця. Бо повірити в унікальність цієї красуні складно. Тягнуся до телефона і одразу набираю свого начальника безпеки. То нічого, що вже пізно, мені не до сну.

— Тимофію, ще не спиш? — питаю, коли він знімає слухавку.

На тому кінці повисає кілька секунд незрозумілої тиші.

— Демиде Луковичу, зараз майже одинадцята вечора. Як ви думаєте?

Хмикаю, все розумію, але холодно констатую.

— Отже, не спиш.

— Уже ні, — відмахується мій начальник з безпеки і питає: — Щось сталося?

Мій погляд падає на досьє Ніколь.

— Потрібна інформація на одну людину.

— Демиде Луковичу, а чи не запізно? Ще й посеред ночі?! Може вже завтра? — проситься Тимофій.

— Нормально, — фиркаю і одразу додаю: — Мені це терміново потрібно, інакше не засну.

Мій співрозмовник одразу змінюється в голосі.

— Невже все настільки серйозно? У нас що, проблеми?

Кидаю погляд на фото Ніколь і з іронією фиркаю.

— Ага, одна проблема і вона масштабного рівня, а точніше одна білява манюня з характером...

На тому кінці зависає кількасекундне мовчання.

— Ого... Це вже цікаво, — миттєво оживає мій підлеглий.

— Тимофію, не фантазуй. Мені потрібна перевірка. І ще одне, не раджу розпускати слину, бо як твоя ципочка дізнається, то прилетить не тільки мені. Тож оближися та слухай мене уважно.

— Та вже слухаю, аж самому цікаво.

Посміхнувшись, витримую коротку паузу і, піднявшись, ходжу кабінетом. Нерви не дають сидіти на місці.

— Об’єкт твоїх пошуків — Ніколь Середа.

Тимофій мовчить кілька секунд, а тоді здивовано чи то перепитує, чи то уточнює.

— Середа... Та це ж власниця білизняних салонів? Чи як там правильно?..

Насуплююся. Мене дратує, що навіть мій підлеглий знає про цю дівку, а я ні.

— Ти що, її знаєш? Звідки?

— Чув прізвище. Зрештою моя Міля у цих салонах скуповується. Вона обожнює ці салони. До речі, бізнес цієї дівчини непогано виріс за останній рік.

Мене чомусь така інформація дратує. Кілька секунд мовчу, а тоді вимогливо прошу.

— Перевір усе, що стосується цієї Ніколь. Бізнес, родину. Хто стоїть за нею. Хто фінансував старт її бізнесу. Коротше — все.

— Зрозумів. Все зроблю, але вже завтра зрання, — погоджується Тимофій. — Не думаю, що пошуки інформації займуть багато часу. Це ж проста дівчина, а не співробітник СБУ. — Зрештою, Демиде Луковичу, навіщо вам інформація на цю крихітку?

— Завтра поясню, — відмахуюся. — На добраніч, — скидаю виклик і відкидаю телефон на стіл.

Ну що ж, Ніколь, подивимося, що ти за пташка?! І чому в тебе стільки гонору та понтів...

Знову присідаю у крісло і з голови ніяк не йде це зухвале вродливе дівчисько.