Глава 11

ДЕМИД

Примружившись, пильно дивлюся на батька. В його словах прямий натяк. Якщо він настільки переконаний, що є такі дівчата, то, схоже, має вже когось конкретного на меті.

Видихаю, мені це все страшенно не подобається. Ще мені сватання не вистачало. Я сам собі знайду дружину, яка буде мені підходити. Зрештою на все свій час. Всі батькові умови та вимоги здаються мені безглуздими. Такого бути не може. І, звісно, я на це не погоджуся.

— То де ж вони ті дівчата? — роздратовано цікавлюся. — Тільки не кажи, що вже влаштував мені кастинг?!

Батько хмикає і криво посміхається.

— Ні, сину, не підготував, — заперечує мої припущення тато. — Це вже занадто. Все тобі готове на блюдечку подай. А сам ти, що робити будеш? — він видихає і додає: — Тож розслабся, Демиде, кастингу не буде. Але я обрав тобі три кандидатки, які будуть тобі не лише хорошими дружинами, а й надійною підтримкою в житті...

Великими очима дивлюся на батька і вірити не хочу, що він зараз це серйозно каже. Ну це ж абсурд. Я сам можу обрати собі дівчину чи дружину. Все, не знаю, чи хочу того спадку з таким розкладом. Краще ще одну сферу діяльності у бізнесі почну, ніж погоджуватися на це божевілля.

Довго мовчу, а тоді таки питаю:

— Ці дівчата вже в курсі, що ти обрав їх собі в невістки? — а тоді не можу втримати іронії, випалюю: — Тату, а давай я одразу з трьома одружуся, і буду типу султан. А, що варіант...

Мене пробиває на сміх, та батько навіть не думає посміхатися. З хвилину суворо дивиться на мене, а тоді невдоволено кидає на стіл теку і холодно заявляє:

— Демиде, годі клеїти дурня. У цій теці три справді гідні тебе кандидатури. Хоча я не певен, що ти гідний їх.

Така заява батька бісить. Він реально вважає мене недоумком, який не може обрати собі дружину. Дратуючись, питаю:

— Хто там? Тільки не кажи, що старі діви з благородних родин?

— Не мудруй, — наказує батько. — Забери теку додому, вдома й ознайомишся. Там повна інформація на дівчат. І кожна з них... Кожна! — наголошує він. — Буде тобі ідеальною дружиною, та полюбить твого сина.

Набираю повні легені повітря і шумно видихаю. Оце так розклад. Не можу повірити, що батько сам додумався до такого абсурду. І звідки такі переконання, що кожна полюбить мого сина?

— Демиде, в тебе місяць, аби обрати одну з цих трьох красунь. Про гарем думати забудь, у нашій країні гареми заборонені, — він переводить подих і прикипає поглядом до мене. — Але, сину, тільки обрати замало. За цей місяць у вас повинні зав’язатися стосунки і повинні відбутися заручини... І, звісно, весілля ми повинні відгуляти до трьох місяців. Але ти повинен прожити зі своєю дружиною, як мінімум, п’ять років, лише тоді ти зможеш вступити в законні права на спадок.

Я втратив вміння спілкуватися. Не можу стримати своє обурення.

— Тату, а чи не забагато умов?

— Їх би не було взагалі, Демиде, якби в мене був іще син чи донька, — відмахується батько. — Іще, сину, не перегинай. Бо спадок навіть не на мільйони, а на мільярди, тож мої вимоги цілком справедливі.

Стискаю жовна, бо розумію, мої клуби таких прибутків не дадуть ніколи. І я не хочу, аби батько виставив свій бізнес на аукціон.

Батько підіймається та, заклавши руки за спину, йде до вікна. Зупинившись, довго стоїть. І за кілька хвилин все ж здавлено порушує тишу:

— Я знаю, синку, про, що ти зараз думаєш. Але, дитино, я не зійшов з глузду. Я просто хочу, аби мій онук жив у щасливій повній родині, а там, дивись, іще онуків діжду. Я хочу вам з малим щастя, — він знову замовкає, дивлячись на Дем’яна, який гасає за м’ячем разом з охороною. — Я хочу, Демиде, аби поруч з тобою була жінка чи дівчина, така, як твоя мати, а не така, як твоя колишня. Хочу, аби поруч була та, яка у кризу підтримає, а не піде, бо в тебе важкі часи... Можливо, зараз ти цього не розумієш... Але ти збагнеш це пізніше. Бо життя без жінки — марна річ, — він видихає. — Та при усім, поруч має бути не лише жінка для галочки, а для життя. Твоя мати такою була, шкода, що так рано покинула мене. Саме тому, я не шукаю їй заміни, бо понині кохаю її, і знаю, що, можливо, є кращі за неї, можливо, є гірші, але такої, як вона, немає.

Стискаю жовна, стримуючи біль. Бо мама справді була жінкою з великої літери. І батько правий, такої, як вона, точно не знайти.

— А зараз, сину, забирай теку, бери малого і вези його у той парк. Хай дитина трохи розважиться. А я, мабуть, поїду до своєї Агати. Повідаю її. І ти подумай, сину, добре подумай.

Беру теку зі столу та, попрощавшись, йду з кабінету. Я невпевнений, що загляну в ту теку, але мені справді потрібно дуже добре подумати. Мені вимоги батька страшенно не подобаються, але профукати мільярди я не готовий.