Глава 10

ДЕМИД

Стискаю кермо в руках. Я шалено нервую. Бо батько вже дзвонив. Він з нетерпінням чекає мене в гості.

Видихаю. Лише здогадуюся, про що цього разу буде мова. Він зараз знову годину читатиме мені моралі про моїх дівок та нічні клуби. Як тільки пережити цю розмову.

Приїжджаю у батьківський двір і, зупинившись, посміхаюся, бо мені назустріч біжить син. Підхоплюю його на руки і притискаю до себе.

— Привіт, тату! — обіймаючи мене за шию, кидає він і заглядає в очі. — Ми з дідусем тебе вже зачекалися.

Несу малого до будинку, де на сходах чекає батько, і важко видихаю. Авжеж зачекалися. Малий, може, й чекав щиро, а от батько чекав зі своїми приколами. Знаю я його.

Підійшовши до батька, вітаюся і опускаю Дем’яна. Батько одразу кличе нас на обід. Що ж, йдемо обідати. Але я не можу розслабитися. Хоч батько жартує, дражнить онука, я нутром відчуваю — розмова нас чекає неприємна.

По обіді батько просить сина пограти з охоронцями у футбол, бо нам потрібно поговорити. Малий погоджується, а тоді, пильно зиркнувши на мене, питає:

— Тату, а може потім поїдемо у парк «Міні Діно»?

— Може, поїдемо, — невпевнено погоджуюся.

Син любить цей дитячий парк з купою атракціонів та розваг. А от я не впевнений, що після цієї розмови мені захочеться кудись їхати.

Малий біжить на вулицю, а я йду з батьком у кабінет. Він присідає у своє крісло у центрі столу і, пильно глянувши на мене, запрошує.

— Демиде, присідай. Розмова буде не короткою, тож в ногах правди нема.

Видихнувши, присідаю навпроти батька, а він, схрестивши пальці рук, з хвилину дивиться на мене. Шумно видихає і розтинає тишу холодним тоном.

— Демиде, наша розмова буде не з приємних. Але я відтягувати її не можу... Мені вже на заслужений відпочинок пора. І я б пішов з радістю, але немає на кого залишити компанію. Мій єдиний син страждає дурнею, а онук, ще зовсім маленький.

— Тату...

Хочу обуритися, але він перебиває мене.

— Демиде, зачекай. Я довго тебе просив. Тепер просити не буду, а просто ставлю перед фактом. — він замовкає, пильно дивлячись на мене. — Якщо через місяць ти не одружишся на серйозній толковій дівчині, я виставлю компанію на аукціон, а кошти, виручені за неї, віддам на благодійність. Я прийняв таке рішення і тепер воно не зміниться і обговоренню не підлягає. Тож отримаєш ти спадок чи ні, все тепер залежить від тебе. Ти дорослий чоловік, тож без образ...

Повисає напружена пауза. Почуте шокує мене. Звісно, я очікував від батька чогось схожого, але його сьогоднішні вимоги — це явно перебір. Він не має права тиснути на мене. Всередині все кипить, мій батько дійшов до абсурду. Віддати все іншим, аби не мені. Чого він хоче цим досягти?

Пильно зиркаю на батька і холодно випалюю.

— Тату, якщо ти хочеш отак провчити мене... — знизую плечима і байдуже кидаю, — то, будь ласка... Але як це виглядатиме в очах інших? Як ти потім будеш жити після цього?

Мені не подобається, що батько тисне на мене мов на хлопчиська. І даремно він сподівається, що цей тиск змусить мене діяти так, як йому цього хочеться.

Батько шумно видихає і без емоцій звертається до мене.

— Сину, давай без образ. Ти дорослий. В тебе є свій бізнес, ти спроможний все усвідомлювати, але зрозумій мене правильно, я вже не юний, і я хочу бачити свого сина та онука в надійних жіночих руках. Але разом з тим не хочу, аби біля вас крутилася якась вертихвістка, яка обдере вас мов липку...

— І тому ти пропонуєш мені за місяць обрати жінку, яка буде вірною мені, не корисливою, та хорошою матір’ю моєму сину?! — вибухаю невдоволенням я. — Тату, ти явно перегинаєш, такої жінки в природі не існує. Її ж шукати потрібно в білий день та ще й із свічкою.

Батько хмикає, пильно дивлячись на мене. А тоді надто впевнено видає:

— Тоді візьми Стрітенську свічку, може допоможе. — він видихає і продовжує. — Демиде, якщо серйозно то, ти дещо маєш рацію, але не все так безнадійно. Погоджуюся, вибір справді складний, та все ж можливий.

— Що ти хочеш цим сказати? — з повним нерозумінням перепитую. Бо щось мені настрій батька аж ніяк не подобається.

Він загадково посміхається і випалює.

— Є такі дівчата, Демиде. Вони гідні та достойні. І одна з них цілком може бути тобі дружиною, і взагалі кожна з них варта, аби на неї звернути увагу. Звісно, цих дівчат одиниці, але все ж вони є.