Глава 4

НІКОЛЬ

До клубу ми доїхали швидко. За розмовами не помітили, коли. І тепер я хвилююся ще й за Кріс. Не хочу, аби в неї були неприємності. А судячи з розповідей Рити, вони у неї вже є.

Входимо в клуб, подруги вже зачекалися на нас, але мовчать. Сабріна розповідає, що щойно приїхав власник клубу дуже злий. Волав на весь обслуговуючий персонал, наче дикун невихований, і десь пішов зі своєю ципою нагору. Тепер от всі на вухах стоять.

Від цих розповідей мені захотілося покинути цей заклад. Але де шукати вільні місця посеред ночі? Тому висловлюю свої бажання на майбутнє.

— Гадаю, наступного разу нам слід пошукати більш спокійніше місце. Терпіти не можу цих володарів життя.

— Це точно. — підтримує мене Сабріна. — А то думають, що їм все можна. Тут класно, але...

— Ну годі, дівчата, головне, що ви знайшли час нарешті зібратися. — втручається Рита.

— Ага, знайшли... — обурюється Кріс. — Якби я вас не зібрала, ми б точно не зустрілися... — вона замовкає і, опустивши очі, витримує паузу. — Коротше, дівчата, в мене для вас дві новини. Не знаю, чи вони хороші, але як для мене, так точно ні. Я вагітна від Сергія. Спочатку він ніяк не хотів визнавати дитину. Відмовлявся. І все ж погодився. Тепер наші батьки наполягають на весіллі... — вона зітхає і з розпачем додає. — Але я не хочу цього весілля. Це ж з примусу. І Сергій зубами скрипить. Постійно гиркає до мене. Все йому не так. Я за такого заміж не хочу.

— То й не йди. — одразу висловлюю свою думку я.

— Ніколь, а дитина? — обурюється Рита. — Знаєш, статус матері-одиначки не в пріоритеті. Будуть всі пальцями тикати.

Я хмикаю і не погоджуюся з подругою.

— Ти маєш рацію, Рито, але чоловік-аб’юзер теж не варіант. Буде постійно зриватися на Кріс та на дитині. А ви не забувайте, що цю дитину ще потрібно виносити у спокої. А то постійно в нервах можна й дитину не доносити. — зволожую вуста і холодно констатую. — Тому пропоную враховувати той факт, що статус сімейного стану не такий уже важливий. Особливо, коли тої сім’ї по суті нема.

— Ніколь, припини. Навіщо ти збиваєш з толку Кріс? Батьки все одно з неї не злізуть... — гримає на мене Сабріна.

— Батьки в першу чергу повинні подумати про безпеку та спокій доньки, якщо, звісно, люблять її. А не піклуватися про те, що скажуть люди. Бо люди, що захочуть, те й скажуть... Їм до лампочки. Вони будуть говорити що завгодно, бо їм чуже життя не жити.

Повисає напружена пауза. Не хочу здаватися стервом, але, як на мене, краще вже жити одній, ніж з таким Сергієм, який буде зневажати та ображати. Такий ні вірним не буде, і чоловіком не буде. Бо вже ненавидить.

— Ніколь, ти сто відсотків права. Я це все розумію, але мої батьки ні за що на це не погодяться. У них на це все своє бачення. Потрібно було головою думати, от і все.

Я видихаю, бо теж чудово розумію Кріс. Вона, мабуть, і не зважиться заперечити щось батькам. Мені її шкода, але ситуація серйозна, адже це все потрібно вирішувати негайно. А ще не варто забувати, що шлюб — це на ціле життя.

— Я зараз повернуся. — підіймаюся та беру сумочку.

— Ти куди? — спантеличено цікавиться Сабріна.

— До вбиральні. Зараз повернуся.

Оминувши танцювальну залу, входжу в коридор, що веде до вбиралень. Роблю кілька кроків і завмираю, коли двері поруч відчиняються, і з них виходить незнайомець, з дороги в якого я в’їхала. В мене аж мороз по шкірі пройшовся від несподіванки та страху, який охопив мене моментально.