Глава 3

НІКОЛЬ

Повільно доїхавши до станції технічного огляду і дещо напружилася, бо хлопці вже зачинялися, але мою машину таки прийняли. Довелося зробити приємний бонус працівникам. Але мені самій приємно хоч якось віддячити їм. Адже все розумію, та ціную час та роботу кожного.

Працівники СТО навіть пропонували підвезти мене куди потрібно та я відмовилася. Йдучи до зупинки, набираю подруг. Рита взяла слухавку майже одразу і просить.

— Зачекай кілька секунд. Вийду, бо нічого не чую.

Звісно я чекаю, крокуючи тротуаром. А за хвилину вже чую.

— Нік, ну де ти так довго? Ми вже зачекалися...

— Рит, я не приїду. В мене тут триндець. При чому повний. Коротше, я без машини...

— Що трапилося? — налякано цікавиться подруга.

— Рито, не зараз. Я завтра все розповім... — відмахуюся. Справді не хочеться розповідати про цього нахабного нарциса. І про свої проблеми не хочеться говорити. Нудить від них.

— В сенсі, завтра? А сьогодні, що?

Видихаю і кажу правду.

— Не хочу сьогодні нічого. День паршивий. Тому не хочу шукати собі іще більше проблем ніж уже є...

— Ніколь, навіть не думай зливатися, — наказує подруга. — Бо якщо я ще це проковтну, то Сабріна та Кріс, цього не зрозуміють. У Кріс важливі новини. Ти не можеш їх пропустити. Вона чекає тебе.

Важкий стогін зривається з грудей, а на очах таки з’являються сльози. Ми вибралися на наші дівочі посиденьки вперше за цей місяць. Нарешті зібралися всі, і справді буде дуже негарно з моєї сторони не прийти.

— Ніколь, ти де? Кажи адресу, я вже виїжджаю за тобою.

Не хочу, але все ж кажу подрузі адресу і терпляче чекаю її. При всіх своїх неприємностях я не можу пропустити зустріч з подругами. Мої проблеми цей вечір все одно не вирішить, тож краще проведу його з дівчатами.

Чекала я подругу майже двадцять хвилин. За цей час встигла трохи промокнути під вечірньою мрякою.

Тому, сівши в машину, здригаюся, а Рита одразу завалює питаннями.

— Ніколь, що все ж трапилося? І де твоя машина?

У двох словах розповідаю про дядька та про авто. Подруга лається та шкодує мене.

— Не вішай носа, Ніколь. Хоча якщо чесно, твій дядько мені не подобався. Він завжди здавався мені підлим та підступним. А цей хам з дороги... Навіть не знаю, що сказати. Добре, що ти ціла, а машину полагодиш.

Я ж лише мовчу. Мама теж так завжди говорила, це свята наївність, сліпа, мов тютя. Нічого не бачу та не помічаю, от тепер маю сюрприз.

Тепер не знаю, як маю діяти. Грошей на суди у мене немає. Та й сенс з ним судитися. Дядько Олег напевно вже всі документи переробив, та змінив. Тож я точно нічого не доведу у судах. Тож хай має. Йому ж бідолашному вічно всього не вистачає. Цілого світу замало...

Покидаю свої невтішні думки і питаю у подруги.

— А Кріс, що вже вигадала?

— Не знаю. Мовчить. Чекає доки ми всі зберемося.

— Як думаєш, у неї приємні новини? — напружено цікавлюся.

— Ох не знаю, адже сидить ледь не зелена. Не знаю, що думати. Сподіваюся, що в неї все добре. А то останнім часом нас усіх тільки неприємності і переслідують.