Глава 2

НІКОЛЬ

Мене зачіпає зверхність цього зазнайкуватого красеня, тому мовчати не можу.

— Послухай, що ти собі дозволяєш? Гадаєш, якщо вимахав до неба, то думаєш, тобі все можна. Ти мене підрізав...

Емоції киплять у мені. Адреналін зашкалює, від чого тіло злегка тремтить.

— А не треба гав ловити за кермом. — роздратовано фиркає він. — На дорогу краще б дивилася...

Мені хочеться багато чого сказати, адже я і так підігріта неприємною розмовою з дядьком. Але дивлячись на цього накачаного нарциса, розумію, що мої слова будуть без толку. Псувати собі нерви геть неохота. Тому кілька секунд просто дивлюся на чоловіка. А тоді ще раз холодним тоном уточнюю.

— Тобто, ти хочеш сказати, що я винна?

— Ти, — зірвано відмахується незнайомець.

Не встигаю нічого сказати, як крякає сирена і поруч зупиняється патрульна машина.

— Доброго вечора, що трапилося?

— Все добре, — відмахується мій співрозмовник. — Маленьке непорозуміння, ми самі розберемося.

Поліцейський витримує паузу, а тоді відповідає.

— Це добре, але з’їдьте на бік або встановіть аварійний знак. Ви заважаєте руху та створюєте аварійну ситуацію.

— Спасибі! Зараз усе встановимо. — обіцяє чоловік поруч.

Патрульний міряє мене з ніг до голови і ще раз уточнює, чи все добре у нас. Я лише хитаю головою і машина їде. Не знаю, чи повірив мені патрульний, але мене це хвилює не дуже. Зараз головне розібратися з цим крутеликом. А тоді, мабуть, поїду додому. Щось не хочеться нічого вже після таких пригод. Тепер вечір зіпсований безнадійно.

Переводжу погляд на незнайомця й холодно питаю.

— Гаразд, якщо я вже винна, що робити будемо?

— Викликаємо експерта страхової, хай оцінить збитки...

Це все добре. Мабуть, так і повинно бути, але мене це не влаштовує, бо всі правила уже порушено.

— Ні, солоденький, так не піде. — різко перебиваю чоловіка. — Я тут пів ночі стояти не збираюся. Мене чекають... — розвернувшись, йду до машини.

— Ей, ти куди пішла? — волає мені услід чоловік.

Та я, підійшовши до машини, беру з сумочки візитку та повертаюся. Простягаю її незнайомцю.

— Експерта вашого я не чекатиму. Візьміть візитку, тут мій номер телефону, або зателефонуєте, або скинете номер карти в телеграм. Я все оплачу. — доки чоловік п’ялиться на мою візитку, не можу втриматися від сарказму. — Бо бачу, ви з бідної сім’ї... Про благородність та порядність не те, що не чули, напевно, навіть чутки не дійшли.

Незнайомець різко відривається від моєї візитки, але сказати нічого не встигає, бо поруч зупиняється білявка в надто короткій сукні і починає скиглити.

— Коть, ми ще довго? Мені нудно. Зрештою дівчата нас уже зачекалися.

Набираю повні легені повітря і подумки оцінюю парочку. Вони просто вогонь. Одне одного варті.

Мовчки розвернувшись, йду до своєї машини. Пара позаду мене щось обговорює на підвищених тонах, та мене це не обходить.

У мене розбита фара та тріснув навпіл бампер. Розумію, що до найближчого СТО я ще якось доїду. Тому заходжуся збирати уламки та бампер і вкладаю все до багажника.

— Послухай, кралечко! Нафіга мені твоя візитка? Досить гонору! Справи потрібно вирішувати тут і зараз...

Звучить голос незнайомця з претензіями. Різко зачиняю багажник і зиркаю на нього.

— Скільки?

— Що скільки? — з повним нерозумінням перепитує він.

— Скільки я повинна тобі заплатити, аби вирішити питання? — пояснюю доступніше.

Чоловік мовчить, напевно, з хвилину, а тоді випалює.

— Вечір та ніч зі мною буде достатньо. Плюс ремонт машин за мій кошт.

Мене пересмикує. Ледь стримую свою лють, але все ж за рамки пристойності стараюся не виходити.

— Солоденький, не вигадуй. У тебе вечір уже заряджений. Он поруч яка ракета тебе чекає. А я, сорян, послуги такого роду не надаю. — переводжу подих та додаю. — Коли експерт оцінить збитки, набереш. А зараз бувай!

Бачу, якими він квадратними очима дивиться на мене. Тому, оминувши чоловіка, сідаю в машину і вже хочу поїхати, як мої дверцята знову прочиняються.

— Мала, ти куди зібралася? Я тебе не відпускав...

— Чувак, охолонь. — таки вибухаю невдоволенням. — І досить понти гонити. Відкрию тобі таємницю, ти мене і не тримав, аби тепер відпускати... Це одне, а інше. Якби на моєму місці був мужик, то ти справді б ремонтував дві машини. А зараз прибрав свою харизму та звалив з дороги. Не дратуй. Не раджу. Бо якщо доведеш мене, то точно пошкодуєш...

Бачу, як у красеня впала щелепа. Тому різко зачиняю свої дверцята та рушаю з місця. Добре, що СТО, в якому я постійно лагоджу авто, зовсім поруч.