Живу нормальним життям

Насмішки наших на повідомлення москалів про руйнування метро в Львові і що порт не зачіпило. І ФОТО: круїзний морський теплохід - біля Оперного театру. Я написав коментар, який викликав зливу підтримки і записок в чаті . Це текст мого коментарія а дальше буде ще. Для точнення - свій коментарій я з Феесбука знищив. Це для страховки  - мене тепер не розсекретити.
 " Накололи, блін. Написали , що круїз затримується на 3 години ( сантехнік п'яний). Приїхав в порт на 2 год. пізніше - а лайнер у-тю-тю. Виходить - не пив сантехнік. У-у-у-вточнення: це кочегар свою кочергу пропив зі мною-ю-ю в порту і не признався. І головне - він мені її не віддав. Хвилююсь за неї, бо там така "золота молодьож " пливе, що їй, п'яній, море по вона ж то також ВОНА . Надругаються над нею, і вона від сорому повіситься на гачку.
Геїв і лесбіянок попереднім рейсом відправили в Париж. Геї вже його взяли штурмом, а араби самоліквідувались, побоюючись гейської помсти. З лесбійками проходить якесь непорозуміння. Не мають вони ніякого відношення до доісторичних амазонок. А довести це нема кому - Франція обезлюдніла. Ловлять тепер наші амазонки залишки прусаків, але незрозуміло кого саме - людей чи комах.
 Тепер боюсь, що це корито до Гамерики не допливе. Хоч би до Цюцькова доповзло, а то пасажири замерзнуть від арктичної жари.
 Через тиждень повідомили, що і до Цюцькова не добрались. В районі хутора Апляпмуське на Тихому океані п'яні першоопрохідці захотіли захопити Гренландію скоріше ніж Трамп, напали на острів Маклухо-Маклая ( бачите, що оковита витворяє). Трішки помилились, на пів-глобуса , але нічого страшного не сталось. Ну позбулись трусів - зате набедрені пов'язки зможуть на сувеніри перетворити. Трамп тоже лоханувся - погнав флот в Антарктиду Ірландію шукати. Перепутав Ісландіію з Ірландією ( і яке відношення мають  вони до Гренландії?), а Гренландію з Антарктидою, а його адміністрацію це не здивувало - не вперше ж. Від здивування і переляку Велика Британія також Ірландію там почала шукати. Шукали не довго , та і не дивно , бо найти на такоому клаптику Землі, як  Антарктида, спантеличеного ескімоса  для сильних армій Землі не склало труднощів.
  Труднощі виникли в ескімоса. Находячись в стрессовому стані , він попросив політичного притулку в пінгвінів. Пінгвіни, аполітичні живі істоти, провівши шумову нараду, відмовили йому, пірнувши в ополонку на ловлю риби. В посольство Раші не звертався ( та і немає його в Антарктиді ). Та і, насамперед, не потрібний їм перший ескімос на ескімоських землях " Полярного Севера." 
За годину на мій перший коментарій за 4 роки (був заблокований в Феесбуці НАВІЧНО ) відписало 23 цінителя гумору. Якась руска душа, хоча писав по українськи, запросила писати для нього тексти в "ту степь". І де ж я найду його той степовий участок  в м. Детройті. Місто в Гамериці знайшов, степ і не шукав. Настрій, під виття повітряної тривоги, підняв  - і то добре. Через 2 дні видалив свій коментарій і більше ні-ні. 
 Заборонено мені, строго і однозначно, щось писати про себе, людям, які зможуть мене ідентифікувати. Кара за спротив настільки неприємна, що втретє я поостережусь. Перший гумористичний розділ  написаний. Життя покаже, чи будуть другі розділи. ( уточнення від 11.03.2026р. - вже можна )

" Оглянись, незнакомый прохожий 

Мне твой взгляд неподкупный знаком…
Может, я это, — только моложе,
Не всегда мы себя узнаём…

Ничто на Земле не проходит бесследно.
И юность ушедшая все же бессмертна.
Как молоды мы были,
Как молоды мы были,
Как искренно любили,
Как верили в себя!" 

( Слова Миколи Добронравова. Дуже жалію, що такі чудові слова старої людини, написані молодим поетом нівелюються його дебільною підтримкою анексії Криму, висловлені дуже старою людиною.
"Чтоб тебя на земле не теряли,
Постарайся себя не терять! "
А він себе загубив. В ореолі слави пішов з життя клоуном-поетом.)
Хай позвинувачують мене всі читаючі, але не можу тут написати вищенапечатані слова в перекладі на українську мову. Переклад губить те відчуття духа часу і те відчуття правдивості слів для старої людини, що готовий іти на каторгу, але не відступлюсь від того кусочка, написаного мовою окупанта в 1975 році. Коли слухаю пісню з цими словами то плачу, так за душу хватає.  З нею вдруге життя проживаю.
Ніщо на землі не минає безслідно!
І молодість, що пройшла — невмируща!
Які ж ми були молоді, які ж ми були молоді,
Як щиро кохали, як вірили у себе!   
Цю пародію на переклад,взяту з Вікапедії соромно навіть читати. Такий наш дебілізм навіть дивує.

                                                      Роздіп 2

ОБЕРЕЖНО. Все нижчеописане відбувалось насправді. Сам дивуюсь.
                        Починаю свій опус реального життя.
Народився я, як і всі, маленьким карапузом з великими карими очима і розвиненим, не по роках, мозком голови. Раділи всі, третя ж дитина щасливо появилась на світ Божий. Спочатку раділи , а потім тривожились - 4 роки дитині, а не говорить. Заговорив я в періоді 5-го року. Приїхали батьки до баби, де я проживав, і почули мої мовні перли. Першими моїми словами стали:" Слава капеесюсю". Несподіваність і непередбачуваність слів шокувала не тільки батьків , але і мене. Не планував я славити незрозуміле "сюсю" - вирвалось і всьо. Нічого не бачив-нічого не знаю. Батько з розпачу почав писати заяву на вихід з "сюсю", але його стримала мама.

-Ти про нас з дітьми подумав? Бовдур, іди  краще капусти квашеної з комори принеси. 
  Село баби і батьківщина тата, було за 8 кілометрів від села, де директорствував, і учив учнів історію, батько. Мати викладала ботаніку, біологію і хімію в тій же школі. Там же учились мої старші брат і сестра.
 Серце співало, душа раділа , та було тривожно. Цей лозунг вимовлявся всюди. І з  "колгоспника" , що висить на стіні в районі сіней , а також з, рідкісного в тій порі, телеящика " Огонєк -2 " Що ж я сказав з забороненого? Для мене ця " сюсю" видавалась якоюсь казковою істотою, що приносить добро всім людям, а особливо "сюськістам". Тато тоже "сюськіст", а приходить додому часто п'яненький і мовчазний. І кожного разу все більше і більше. Підросту трошки і зрозумію - заспокоював себе. Так і сталось, тільки після 52 років мого життя. 
( Щойно прослухала початок мого життя дружина. Махнула рукою і казала пророчі слова: Ніхто твою Юринду читати не буде. Сильно на це пророцтво надіюсь).
 Продовжую:В баби я жив до  8 років , і були це щасливі роки дитинства. Дещо знизило щастя піддрубаний, по закінченню нігтя, маленький пальчик лівої ноги. Сам винуватий, бо подавав бабі сокиру і не втримав. Кожного вечора була процедра відмочування бинта з відривом від рани і нова перевязка. Життя мене загартовувало з дитинства. А чи Життя вчило - може щось Вище? Таких питань буде багато, проте відповідь прийде не скоро. Якщо прийде взагалі.