Я Землянин?

                                                                         Розділ 1 
    Напевно ви бачили фотонасмішки наших на повідомлення москалів про руйнування метро в Львові і що порт не зачіпило. І ФОТО: круїзний морський теплохід - біля Оперного театру. Я написав коментар, який викликав зливу підтримки і записок в чаті . Це текст мого коментарія а дальше буде ще. Для уточнення - свій коментарій я з Феесбука знищив. Це для страховки  - мене тепер не розсекретити.
 " Накололи, блін. Написали , що круїз затримується на 3 години ( сантехнік п'яний). Приїхав в порт на 2 год. пізніше - а лайнер у-тю-тю. Виходить - не пив сантехнік. Уточнення: це кочегар свою кочергу пропив зі мною в порту і не признався. І головне - він мені її не віддав. Хвилююсь за неї, бо там така "золота молодьож " пливе, що їй, п'яній, море по коліна а розум в воді і так плаває. Їм ХОЧЕТЬСЯ, і щоб то була ВОНА. Боюсь за свою кочергу - вона ж то також ВОНА . Надругаються над нею, і вона від сорому повіситься на гачку.
  Геїв і лесбіянок попереднім рейсом відправили в Париж. Геї вже взяли штурмом Париж, а араби самоліквідувались, побоюючись гейської помсти. З лесбійками проходить якесь непорозуміння. Не мають вони ніякого відношення до доісторичних амазонок. А довести це нема кому - Франція збезлюдніла. Ловлять тепер наші амазонки залишки прусаків, але незрозуміло кого саме - людей чи комах.
 Тепер боюсь, що це корито до Гамерики не допливе. Хоч би до Цюцькова доповзло, а то пасажири замерзнуть від арктичної жари.
 Через тиждень повідомили, що і до Цюцькова не добрались. В районі хутора Апляпмуське на Тихому океані п'яні першоопрохідці захотіли захопити Гренландію скоріше ніж Трамп, напали на острів Маклухо-Маклая ( бачите, що оковита витворяє). Трішки помилились, на пів-глобуса , але нічого страшного не сталось. Ну позбулись трусів - зате набедрені пов'язки зможуть на сувеніри перетворити.
  Трамп також лоханувся - погнав флот в Антарктиду Ірландію шукати. Переплутав Ісландію з Ірландією ( і яке відношення мають  вони до Гренландії?), а Гренландію з Антарктидою, а його адміністрацію це не здивувало - не вперше ж. 
     Від здивування і переляку Велика Британія також Ірландію там почала шукати. Шукали не довго , та і не дивно, бо найти на такому клаптику Землі, як  Антарктида, спантеличеного ескімоса  для сильних армій Землі не склало труднощів.
  Труднощі виникли в ескімоса. Находячись в стресовому стані, він попросив політичного притулку в пінгвінів. Пінгвіни, аполітичні живі істоти, провівши шумову нараду, відмовили йому, пірнувши в ополонку на ловлю риби. В посольство Раші не звертався ( та і немає його в Антарктиді ). Та і, насамперед, не потрібний їм перший ескімос на ескімоських землях " Полярного Севера." 
        За годину на мій перший коментарій за 4 роки ( був заблокований до того в Феесбуці НАВІЧНО ) відписало 23 цінителя гумору. Якась руська душа, хоча писав  українською, запросила писати для нього тексти в "ту степь". І де ж я найду його ту степову ділянку  в м. Детройті. Місто в Гамериці знайшов, степ і не шукав. З'ясувалось пізніше, що він мав на увазі степарт. Настрій, під виття повітряної тривоги, підняв - і то добре .Через 2 дні видалив свій коментарій і більше ні-ні. 
 Заборонив собі, строго і однозначно, щось писати про себе, людям, які зможуть мене ідентифікувати.  Перший гумористичний розділ  написаний. Життя покаже, чи будуть другі розділи. 
                                                              Розділ 2
   Можна і про себе почати розповідати.Народився я, як і всі, маленьким карапузом з великими карими очима і розвиненим, не по роках, мозком голови. Раділи всі, третя ж дитина щасливо появилась на світ Божий. Спочатку раділи, а потім тривожились - 4 роки дитині, а не говорить. Заговорив я в періоді 5-го року. Приїхали батьки до баби, де я проживав, і почули мої мовні перли. Першими моїми словами стали:" Слава капеесюсю". Несподіваність і непередбачуваність слів шокувала не тільки батьків , але і мене. Не планував я славити незрозуміле "сюсю" - вирвалось і всьо. Нічого не бачив - нічого не знаю. Батько з розпачу почав писати заяву на вихід з "сюсю", але його стримала мама.
-Ти про нас з дітьми подумав? Бовдур, іди  краще капусти квашеної з комори принеси. 
  Село баби і батьківщина тата, було за 8 кілометрів від села, де директорствував,  учив учнів історією, батько. Мати викладала ботаніку, біологію і хімію в тій же школі. Там же учились мої старші брат і сестра.
 Серце співало, душа раділа , та було тривожно. Цей лозунг вимовлявся всюди. І з  "колгоспника", що висить на стіні в районі сіней, а також з рідкісного в тій порі , "телеящика Огонёк-2 "
   Що ж я сказав з забороненого? Для мене ця " сюсю" видавалась якоюсь казковою істотою, що приносить добро всім людям, а особливо "сюськістам". Тато тоже "сюськіст", а приходить додому часто п'яненький і мовчазний. І кожного разу все більше і більше. Підросту трошки і зрозумію - заспокоював себе. Так і сталось, тільки після 50 років мого життя. 
  В баби я жив до  8 років , і були це щасливі роки дитинства. Дещо знизило щастя підрубаний, по закінченню нігтя, маленький пальчик лівої ноги. Сам винуватий, бо подавав бабі сокиру і не втримав. Кожного вечора була процедура відмочування бинта з відривом від рани і нова перев'язка.
   Життя мене загартовувало з дитинства. А чи Життя вчило - може щось Вище? Таких питань буде багато, проте відповідь прийде не скоро. Якщо прийде взагалі. 
    В 1968 році я поступив в 1 клас татової школи. Перше вересня зустріло мене моєю несподіваною хворобою- свинкою і ліжком дома. Захоплюючий старт моєї шкільної кар'єри - не дивуєтесь?  Я також це сприйняв спокійно. 
  Значно трудніше було першій вчительці перенавчити писати мене правою рукою. Я лівша і дід-приймак раніше чудово навчив мене писати лівою рукою, та й ще з латино-німецькою  орфографією. Результатом героїчної боротьби вчительки став мій почерк. Текст, написаний мною правою рукою, з трудом розумію сам, а аптекарі, хоч  і п'ють валідол, безсило піднімають руки, признаючи свою поразку в розшифровці криптограми.
    Моя сім'я жила в тому ж домі, де вчилися учні молодших класів. Скоро навчився читати кириличні тексти і почав забувати тексти латиницею ( як дід навчив). Дуже любив грати в футбол, а  вечорами читати. В 4 класі закінчив читати  всі томи Великої Дитячої Енциклопедії і перейшов на більш доросле чтиво. Ним виявились  3 томи Теодора Драйзера : Стоїк, Фінансист, Титан.  
   Читав їх в російському перекладі. Знову перечитував в 25 і 45 років. Відкіля у мене взялось знання російської мови в 4 класі і в  досконалості -  тайна для мене  і досі. Вас нічого не дивує? Мене вже почало не тільки дивувати, але і хвилювати. Та Бог з нею - тою проблемою. 
  Німецьку мову, в якомусь австрійському діалекті, я знав з дитинства доволі непогано. Я німецьку мову розумів і перекладав, а мене ж не міг зрозуміти жоден вчитель чи викладач німецької. Викладач в інституті, потураючи впертості, поставив мені 3 на екзамені і позбавив червоного диплома. Значить, так розпорядилась Доля - невже вона? А може щось Вище? 
                                              Розділ 3
  Ось і старша школа прийняла мене в свої ласкаві обійми. Нічим особливим два роки, проведені в ній не запам'ятались. Був відмінником і тільки мама, на уроці ботаніки в 5 класі, поставила мені "4" - єдина з усіх вчителів 3-х шкіл протягом 10 років навчання. Математику і алгебру знав і розумів так, що відповідав правильним результатом ще не дослухавши умов завдання.
    В 5 класі, в руїнах старого будинку, знайшов дві книги. Історію України Грушевського і Матеріали 20 з'їзду КПРС. Все прочитав і признався батькові. Він книги в мене реквізував, Матеріали кинув у пічку на спалення, а Історію України приховав. Потім провів зі мною бесіду, яка визначила все моє майбутнє життя.
- Сину, присядь і послухай мене. Але, спершу дай мені Слово, що ти нікому і ніколи не розкажеш суть  нашої розмови.
- Тату, я даю Слово, що нікому не розкажу і забуду її надовго.
- Сину, я член КПСС, але я також є членом ОУН.
  Ці слова привели мене в стан ступору. Я не міг повірити, що батько ТАКЕ може мені говорити. Дальше пішла розмова двох дорослих мужчин, хоча одному з них було лише 13 років.
  Підсумовуючи нашу розмову і консолідуючи нові знання я опишу події. Інструктором і керівником тата в 1943 році була молода і дуже красива панянка. Її псевдо "Бжілка" . Вона була старша від тата років 5-7 і дуже йому подобалась. Але, враховуючи традиції Галичини, в тата ніяких шансів на взаємну приязнь не існувало.
  В 1963 році тато з сім'єю приїхав в нове село, до школи, в ранзі директора. Село велике а школа маленька. Батько захотів самобудом, з допомогою сільчан і колгоспу, добудувати до старого приміщення  довге, двоповерхове нове. 
   Партія була не проти, але заставили тата вступити в члени КПСС . Вони мотивували це тим, що так буде легше діставати непланові матеріали на будівництво школи. Тому тато став членом двох непримиренних ворогів : ОУН і КПСС.
  Своє Слово я дотримав. Згадав ту розмову після 52 років забуття. Як я міг такі відомості забути?  Як я міг здивуватися, коли в 1993 році мати почала получати продуктові набори, як вдова члена ОУН? Невже моє Слово таке тверде і нерушиме? Раптово впала завіса з пам'яті і я згадав таке, що краще  було дожити свій вік, ніж такі знання.
  З батьком тримала зв'язок лише одна людина. Жив він в Львові і був доцентом на кафедрі історії ЛДУ. Більше нічого не пригадується. Батько всіма силами намагався розвалити ту малесеньку довіру народу до КПСС своєю поведінкою. Чудовий учитель історії, непоганий організатор і керівник школи і її добудови, він  неробочі години віддавав лиш одному - п'янці з Головою сільради і секретарем парторганізації колгоспу.                             
  Авторитет партії він опустив - нижче вже не можна. Але на цьому він не спинився. Закінчивши реконструкцію школи, він, п'яненький, прорвався до 1 секретаря обкому компартії, і попробував дати в морду цій особі. Йому, звичайно, не дали це зробити. Наслідком батькового дебошу було його насильницьке переміщення в лікарню на курс лікування алкоголізму. 
  З директора школи його зняли, а членства в КПСС, головна мета його вилазки, не позбавили. Дивно? - навіть дуже дивно. Але дива, по відношенню до сім'ї, тільки починаються  і не думають закінчуватись.
                                                        Розділ 4
Прийшла пора третьої школи. Середньо - освітніх закладів в Прикарпатті було значно менше, ніж шкіл з 8-річним навчанням. Я пішов вчитися в школу, яку закінчувала вчитись і моя старша сестра. Школа солідна, з автосправою замість трудового виховання. Директором тієї школи був татів колега молодості і, можливо, також член ОУН в підпіллі. 
   Після закінчення школи ми отримали не тільки Атестат зрілості, але й права водіння автомашини категорії "С". А я получив ще й категорію "В". То вже була протекція татового колеги - директора школи.
 В школі працювала Заслужена вчителька УРСР. Вона викладала хімію. Результатом її роботи був переможець Всесвітньої олімпіади по хімії. Жаль, що ним був не я. Я всього-то отримав запрошення навчатись на хімічному факультеті Чернівецького університету, яке я успішно проігнорував. Мало що я там наобіцяв декану того факультету на весіллі моєї двоюрідної сестри, та ще й під легким споживанням вина. 
   Скажено люблячи і знаючи неорганічну хімію, я дивився на органічну хімію як баран на нові ворота. Моя любов до неорганічної хімії принесла мені перемогу в інститутській олімпіаді серед нехімічних факультетів, і безплатну путівку на віддих в Крим. 
    Несподіване і непотрібне досягнення для мене, так як  на республіканській олімпіаді в Києві несподівано  в завданнях появилось половина питань з органічної хімії. На кожне питання з органіки я писав стандартну відповідь: "Розвязувати не буду. Протестую проти беззаконня і корупції." Я бачив, як викладачі-контролери помагали студентам КПІ. Після приїзду в свій інститут я попав до ректора в кабінет. Там я чесно все розказав,  чекаючи величезного прочухана. Проте ректор розсміявся, і махнувши рукою сказав:
-Вас шо, всіх з одного інкубатора в мій інститут приперли?
 на мій здивований вигляд спокійно добавив:
- Не ти один так повівся. Літом гарно відпочинь.
 Результатом бесіди стала путівка в один з оздоровчих молодіжних таборів в Криму.
  Після першого курсу і виробничої практики, де ми не тільки збирали механізми для сільського господарств а і обливали себе, бешкетуючи, холодною водою під високим тиском. Один раз мене той тиск загнав в випробовуваний механізм всередину , добре що, вилізши з трудом і матюкаючи непричетну до наших пустощів троєрідну сестру двоюрідного кобеля сусіднього під`їзду, я залишився сухим. Всі мокрі мої одногрупники получили матеріальні штрафи, а один я, святий і благовірний, був вигнаний з роботи на час висихання моїх  не зовсім сухих штанів. 
   Життя страху не прощає. Таку тезу життя я зрозумів досконало порівняно рано. Вам, мої любі і несподівані читачі, бажаю це також зрозуміти якнайскоріше.
                                                    Розділ 5
  Про поїздку поїздом в загальному вагоні до Криму до цього часу згадую з огидою і здивуванням. Як я витримав спання 2 ночі на третій верхній вантажній полиці і безконечні шубуршання тих нещасних внизу.
   Як король придуркуватого князівства, з висоти свого положення велично спостерігав те поклоніння до мої корони, яку вже хтось встиг вкрасти, відмити, озолотити бронзою і вернути мені під задню частину тіла. Незабутнє враження - знизу колеться в низ мого тіла ( не в ноги ), а піднятись з свого трону не дає перекриття вагона. 
   Екзекуція закінчилась в Сімферополі і я поїхав я тролейбусом по гірських дорогах Криму. В молодіжному таборі мене, короля задрипаного князівства, поселили в апартаментах екстра - класу. Кожний вечір на мене приходили подивитись десь з 200 глядачів. В нагороду я позволяв їм в моїх апартаментах дивитись художні фільми. Нічого другого в літньому кінотеатрі і не показували. Естрадних виконавців союзного значення в Криму не найшли і мене, сильно вибачившись, переселили в шумний багатоповерховий сарай, в камеру до  3 студентів старших курсів. Путівки сюди першокурсникам навіть не продавали, а про безплатну ніхто і не мріяв. 
  В камері до мене віднеслись терпимо, взяли шевство над мною, включили в графік покупок ящика вина на братію. Моє королівство опинилось в фінансовій кризі і тільки своєчасна допомога МВФ, в виді переводу від моїх батьків, дозволила мені ефективно закінчити цей своєрідний несекс-турнір мого життя. 
  По дорозі до закінчення цього турніру Я, на горі Олімп, дійшов до фіналу змагання з настільного тенісу. Перший сет я впевнено виграв у дівчиська, але взнавши випадково в перерві що в майстра спорту, два других сети стрімко програв. Чому в мене такий слух гарний? Був би він поганий - я переможець.  
   Подумайте самі - не може король програти простолюдинці-дівчиську. З розпачу я зрікся корони і обміняв її на пляшку вина. "ВОДКУ" , а другого аналога не було, королі в віці 19 років не п'ють. Тільки "Ріслінг", вироблений одеським підвалом №13 в Молдавському тупику, виводить мою королівську величність до рівня алкоголіка з проспекту Рішельє.  
                                                   Розділ 6
  До 4-го курсу я знімав куток в квартирі старої пані. Полячкою народилась вона, знала чудово українську мову і ненавиділа російську. Ми добре і багато спілкувались, я був знайомий з дворовим товариством і користувався у них своїм авторитетом для проведення корисних робіт.Ми відмили арковий проїзд в внутрішній двір будинку і дуже художньо його помалювали. Я мав авторитет серед похилих сусідів. Мене до цих пір дивує моє рішення піти жити в гуртожиток інституту.
   Більш нелогічного і нерозумного рішення в своєму житті я не приймав.
  Другом у мене ще з вересня першого курсу ( а вийшло потім - другом мого життя ) став пів-українець, пів-росіянин. При знайомстві він ще говорив російською, але поступово, а в мене в кутку 100%, почав говорити українською, а потім взагалі говорив тільки на українській мові. Ще на 3 курсі навчання я познайомив його з внучкою моєї хазяйки, був свідком на їхньому весіллі і плакав на її похоронах. 
   Він за місяць життя провів в далеку дорогу крім жінки ще і її маму і свого свого єдиного холостого, бездітного дядька. Як він пережив такі потрясіння я і здогадуватись не хочу. Це людина стального характеру, яка повністю довіряла мені.Я ж тільки один раз провів над ним екзамен, який він успішно пройшов, без роздумів підтримав мене в протистоянні поглядів на життя з розширеною моєю компанією.
   В розширеному складі нас було п'ять чоловік. Я, будучи сільським по народженню, командував ватагою жителів великого міста в кількості 4 чоловік. Моя воля і вказівки виконувались  без заперечень. Щось міцніше за марочні білі вина ми почали пити лише на 4 курсі. В цьому була вина моя - переселення в гуртожиток сильно розбалансувало мене . Я за один семестр перетворився з студента, що отримував підняту до 50 руб. стипендію в  охламона без стипендії. 
   Помилку про переселення я зрозумів тільки в тій порі, коли почалися інтенсивні навчальні дні. Гуртожитські привикли вже вчитись по ночам. Я ж , все своє життя до того  вчився зразу після приходу з навчального закладу, звичайно поївши. Передвечір'я і вечір доби ставав вільним для виконання моїх фобій і захоплень.
                                                    Розділ 7
  Побував, в якості свідка, на весіллі мого товариша юності. Моєю дружкою виявилась цікава особа. Все її, поки коротке життя -  служіння музиці. Вона, представник колись знаменитого польського роду і тепер не відчувала матеріального недостатку. Батьки, відомі люди міського товариства, викладали в музичній академії. На мене вони подивились як на тимчасову незручність в їхньому житті. Однак зовсім другі плани несподівано проявились в їх дочки.
  Дочка, замучена батьками музикою, рішила закохатись у мене. Спасайся хто може! Начитавшись романтичної велібурди про ідеальну любов - вона захотіла її втілити в своєму житті. Жертвою свого експерименту вона вибрала мене.
  Мене вибрала, мене не спитавши. Така позиція в наших стосунках мене зовсім не задовільняла. Я відносився до неї приязно і все. Не находив  шляхів виходу з цієї пікантної ситуації.  Допомогли її батьки. На їх вимогу я прийшов до них на роботу і ми поговорили. Я роз'яснив свою позицію і получив їх згоду на моє виконання. 
   Деякий період ми ще зустрічались і мені вдалось побачити, як розчаровується мною проста і недосвідчена дівчинка. Більше ми в житті не зустрічались. В дальшому житті дійшли відомості про її нещасливий шлюб і все.
   Після закінчення 4-го курсу я назавжди покинув гуртожиток. Побував на практиці в красивому місті Мінськ. Практику з другом провели більше на  Комсомольському озері, ніж в приміщеннях МЧЗ. Друг взнав, що має на Землі двійника. На нього просто кинулась молода і красива дівчина, прийнявши його за свого кавалера - кадета морського училища.  Я тоді пожалів, що не зустрів свого двійника. Оце б веселе життя почалось. Познайомились з дівчиною і її подружкою і всю практику мали веселих співбесідників.
   Потім, осінню, вони приїхали в наше прекрасне і старовинне місто на екскурсію, яку ми з другом провели. 
  П'ятий курс я прожив в найнятій кімнаті особняка на околиці міста. Жив зі мною і один з нашої компанії, який пішов з дому батьків, через суперечку щодо його обраниці. Женився і перебрався невдовзі до мене, а дружина поїхала на роботу після закінчення Вищих курсів перукарів..
     В цей час я познайомився і зразу влюбився в сестру одного з членів мого товариства. Мені подобалось в ній все. Від голосу і фігури до її згоди почати зустрічатись. Що за пелена на очі і розум напала не знаю досі. Останні краплі розуму потратив на дипломний проект, який і успішно захистив.
   Після захисту і направлень на роботу всіх випускників-мужчин забрали на військові збори. А коли і їх провели - все, свобода від навчань!!
                                            Розділ 8
   Незрозуміло мені поки що, в якого спеціаліста я виросту. Все те , що я любив в дитинстві і юності зовсім притихло, як можлива спеціалізація мого життя.
   З дитинства любив грати в футбол та, зважаючи на мою немічну комплекцію, футболістом мені не стати. Мене винесуть з футбольного поля після першого ж силового контакту з противником.
   З 5 класу я захопився фотосправою. Однак фотографом мені не стати. Не згодяться клієнти фотографа строєм ходити по визначним місцям міста і співати похабні пісні для підняття мого настрою. Це захоплення було для мене як перерва від ритму життя.
  Автосправу я любив і люблю, та любов моя тепер нереальна, бо я до неї з ласкою, а вона до мене з паскою. Все життя мріяв про автомобіль, купив, місяць поїздив, відремонтував, рік непорушно простояв. і я, щоб  на нерви мої не впливав, продав за символічну оплату братові. Він безплатно не хотів. Такий же непорушний як той автомобіль.
  Все ж пішов вчитись в інститут на інженера автотранспорту. Якимось викрутасом, в дупель п'яною фортуною і  деканатом механіко-машинобудівного факультету, був занесений  в групу геніїв (без букви е), що спеціалізувалась на приладах точної механіки. Парадокси продовжуються, бо уявити радянський автомобіль як прилад ТОЧНОЇ механіки міг тільки сантехнік після білої гарячки.
   Та й куди дітись студенту з підводного човна посередині океану. Пішов учитись в групу, яка виявилось цілком пристойною по складу і характеру.    
 Додатково в нашу групу записали 5 кубинців і 2 болгарина. Лекції почали вести на такій мові, що її вже не розумів ніхто. Тупозатуплені викладачі почали виясняти хто з них є інопланетянином, бо вияснити звідкіля взялась всім незрозуміла мова було неможливо. Питання вирішилось зникненням іноземних агентів і групу почали вчити міжнародною мовою тупих інженерів - російською. Група втрачала полеглих героїв ( не мали чим похмелитись і на пари не йшли ті герої ), але стійко трималась за рідну мову. 
  Не можна звинувачувати студента за використання матірних слів, якщо він сказав: "маточина колеса". А потім скликати цілий симпозіум учених, щоб їм,  викладачам, пояснили що то таке і з чим його можна їсти.
  Все помаленьку врегулювалось ( стакани порозбивались, а нових не купиш - дефіцит ) і пішов нормальний навчальний процес. Ми, наприклад, знали що викладачу історії КПРС  на екзамен потрібно принести пляшку " Столичної", дві пляшки мінеральної води " Поляна Квасова" і поїздом здавати екзамен, доки викладач ще не ліг проспатись від  "ковтка простої води".
 Так і пройшли 5 років. Закінчив науку і життя продовжується.