Глава 7.

Юля повернулася до свого кабінету та втомлено бухнулася в крісло. Скажений день! Спочатку нарада, потім поїздка на виробництво, а тоді ще й відвідини приміщення нового магазину, що повинен відчинитися наступного тижня. Навіть часу на обід бракує, хоча обідня перерва вже минула! Швидше б вже Данило привів того свого помічника!

Спочатку Юлі була неприємна думка про те, що в її офісі з’явиться якийсь незнайомий чоловік, що буде виконувати роль боса. Але зараз вона вже дуже хотіла цього. Бо цей бос міг би взяти на себе частину обов’язків, які до цього часу доводилося виконувати їй. А бути гарним керівником Юля ніколи не вміла. Бракувало характеру та впертості. Навіть сьогодні вона майже годину витратила на суперечку з робітниками, що займалися фінішними ремонтними роботами у приміщенні нового магазину. Юля бачила, що робітники тягнуть із завершенням ремонту та хотіла поквапити їх. А натомість лише витратила час та нерви. Данило точно владнав би це питання за п’ять хвилин, але Юля знала, що він активно вводить свого нового помічника в курс справ. Тому вирішила не відволікати друга і розібратися з цим питанням самостійно. Проте навряд чи щось вийшло. Хоч би не довелося переносити відкриття через тих впертюхів!

Юлі було дуже цікаво кому Данило довірить посаду боса в її офісі. Вона не звикла бути чиєюсь підлеглою, а цей новий керівник формально буде і її босом теж. Так, вона донька власника цієї компанії. Але як начальниця відділу маркетингу вона муситиме слухатися наказів якогось незнайомого чоловіка та виконувати його розпорядження. Шлунок дівчини видав невдоволене бурчання. Юля подумала, що варто все ж таки поїхати пообідати. Та щойно вона підвелася на ноги, як зателефонував Данило. Юля швидко взяла слухавку:

— Привіт!

— Привіт, Юль! — почувся в динаміку голос Данила. — Ти зараз в офісі?

— Так, щойно повернулася. Була у приміщенні нового магазину, намагалася поквапити робітників. Вони дуже тягнуть з ремонтом!

— Ремонтні роботи ще йдуть? Це погано. Вони мусили завершити сьогодні.

— Знаю, я тому й поїхала туди. Витратила годину на суперечку та не знаю, чи буде ефект. Ти ж знаєш, що в таких справах від мене замало користі. 

— Нічого, ми розв’яжемо це питання! Юль, я саме збирався їхати до тебе. Мій помічник вже увійшов у курс справ і готовий приступити до своїх обов’язків.

— Чудово! То сьогодні ти привезеш цього великого боса в мій офіс і ми з ним нарешті познайомимося?

— Ммм… так! Ви… познайомитися, — було добре чути, що Данило намагається стримати сміх.

— Данило, ти чого смієшся? — вигукнула Юля.

— Нічого, Юль! Чекай нас хвилин через двадцять у конференц-залі.

Поклавши слухавку Юля зітхнула. Пообідати сьогодні вона таки не встигне. Відчинивши шухляду свого столу, дівчина дістала звідти упаковку печива та відкрила її. Треба хоч якось перекусити, інакше вона з’їсть свого нового боса! Печиво допомогло трохи вгамувати голод, хоч шлунок все ще відзивався неприємними спазмами.

Юля прийшла до порожньої конференц-зали, сіла за стіл і замислилася. Треба буде сьогодні провідати хресника. Вона часто приїздила до Тіми після роботи. Юлі дуже подобалося проводити час із малюком, але була ще одна причина, з якої вона часто приїздила до нього. Переступаючи поріг квартири Ані та Данила, Юля щоразу відчувала приємне хвилювання. Бо розуміла, що може випадково зустріти тут Романа.

Юля постійно згадувала його оксамитові чорні очі та той єдиний пристрасний поцілунок, який у них був. Її страшенно дратувало це, але сексуальний хресний Тіми ніяк не хотів йти з її голови. Юля червоніла від думки, що може випадково зустрітися з ним, але водночас розуміла, що їй цього хочеться. Господи, вже більше тижня минуло! Мабуть, Роман вже давно забув про все це, а вона досі згадує та червоніє. Юля почувалася цілковитою дурепою. Взявши до рук свій телефон, вона знайшла фотографії Тіми та почала з посмішкою розглядати їх.

Поринувши у свої роздуми, дівчина навіть не помітила, як за її спиною тихо відчинилися двері. Раптом Юля вловила у повітрі знайомий свіжий аромат чоловічих парфумів. Дівчина встигла подумати, що вже починає потроху божеволіти — мало їй спогадів про Романа, так тепер ще його парфуми їй всюди пахнуть? А вже у наступну секунду приємний аромат став ще насиченішим і Юля почула біля свого вуха тихий оксамитовий голос:

— Привіт, зірочко!

Юля миттю злетіла на ноги, розвертаючись обличчям до дверей. І одразу ж побачила позаду стільця, на якому щойно сиділа, усміхненого Романа. Дівчині здалося, що він став ще гарнішим. Чорний діловий костюм, біла сорочка і стильне подовжене пальто, розстебнуте спереду, яке робить його таким сексуальним та звабливим! Юля відчувала, що її серце зараз вилетить з грудей.

— Що… Що ти тут робиш? — вичавила вона з себе.

— Прийшов до тебе!

— Годі, Ром! Я серйозно!

— Я теж!

Юлю відволік телефонний дзвінок. Поглянувши на екран телефону, вона схопила слухавку:

— Алло, Данило? Ти де?

— Юль, пробач! Я не зможу приїхати. На виробництво привезли нове обладнання, мушу летіти туди! Роман вже у тебе?

— Роман? Так, а звідки ти знаєш, що… Стоп! А де той новий бос, якого ти готував цілий тиждень?