Глава 3.

Зачинивши за батьком двері, Юля увійшла до порожньої вітальні та прислухалася. Схоже, що Данило з Романом дуже захопилися розмовою. Дівчина чула відгуки їхніх голосів через зачинені двері кабінету, який розташовувався за поворотом коридору. Цікаво, що за людина цей Роман? І чому батько сказав їй придивитися до нього? Скоро він почне сватати їй всіх чоловіків підряд!

Аня все ще не виходила з дитячої. Мабуть, вона вкладала Тимофія спати. Юля вирішила не заважати їй у цьому та трохи прикрасити вітальню до майбутнього свята. Вона знала, де лежать паперові гірлянди та яскраві кульки, які вони купували разом з Анею для хрестин Тимофія. Діставши одну з паперових гірлянд, дівчина озирнулася навколо, шукаючи для неї ідеальне місце. Може, повісити її над проходом у коридор? Юлі сподобалася ця ідея. 

Вона взяла стілець та залізла на нього, закріпивши один край гірлянди на стіні. З іншого боку дверного проходу стояв стелаж, але Юля вирішила, що дотягнеться. Підхопивши другий кінець гірлянди, Юля поставила стілець перед стелажем, залізла на сидіння та почала тягнутися пальцями до потрібного місця на стіні. Вона відчувала, що стілець під її ногами небезпечно нахилився убік, але продовжувала вперто тягнутися до стіни. Майже вийшло, ще трохи! Раптом дівчина почула, як відчинилися двері кабінету і звідти долинув голос Данила:

— Друже, почекаєш у вітальні? Мушу відповісти батьку.

— Гаразд! — почувся у відповідь оксамитовий чоловічий голос.

Юля зрозуміла, що голос належав тому самому Роману, з яким Аня та Данило планували її сьогодні познайомити. Через секунду він сюди увійде і побачить її у цій дурнуватій позі на стільці. Не можна цього допустити! Всі ці думки промайнули у голові дівчини за одну коротку мить. Вона вже успішно почепила гірлянду та збиралася спуститися на підлогу, але… Поспішаючи, Юля зробила необережний рух, який остаточно похитнув рівновагу і без того нахиленого стільця. Дівчина не встигла навіть зойкнути та відчула, що боком летить вниз. Юля вже приготувалася відчути біль від удару об підлогу та заплющила очі від страху, аж раптом… Поруч пролунав той самий оксамитовий чоловічий голос. Але цього разу він звучав трохи здивовано:

— Трясця, що за...?!

Юля так і не наважилася розплющити очі, проте раптом зрозуміла, що її упіймали міцні чоловічі руки та згребли в оберемок. Швидко і дуже рішуче, але водночас лагідно. Юля нарешті розплющила очі та одразу ж побачила перед собою обличчя незнайомого чоловіка. А точніше вона просто загубилася у його чорних очах, таких же оксамитових, як і його голос. Обличчя незнайомця опинилося небезпечно близько до її обличчя, дівчина відчувала його дихання на своїй щоці та насичений аромат його парфумів. Юля розуміла, що треба щось сказати, але чомусь не могла вимовити ні слова. Чоловік продовжував тримати її на руках, уважно роздивляючись її обличчя, а потім посміхнувся і промовив:

— Хм… У мене бували оригінальні знайомства з дівчатами. Але щоб дівчина ось так несподівано падала мені на голову… Таке зі мною вперше! 

Незнайомець засміявся, а Юля подумала, що у нього надзвичайно гарний сміх. Раптом вона усвідомила, що він все ще тримає її на руках та почервоніла. Серце відчайдушно калатало, але Юля спробувала опанувати емоції та промовила:

— Пробач, я хотіла почепити гірлянду, а потім… Стілець трохи нахилився…

— Невже ти та сама Юля? — чоловік уважно вдивлявся в її очі. — А Данило казав, що ти дуже серйозна та відповідальна. Я навіть подумати не міг, що ти можеш отак просто впасти комусь на голову!

— Будь ласка, постав мене на підлогу, — попросила Юля, червоніючи до кінчиків пальців.

— Як скажеш, — незнайомець обережно поставив її на ноги. — До речі мене звати Роман!

— Так, я здогадалася! — кивнула Юля, ніяковіючи під його поглядом. — Пробач ще раз, що так вийшло…

— Ти про падіння? Не переймайся, мені навіть сподобалося! Ти не забилася?

— Ні… Ти вчасно упіймав мене. Дякую!

— Завжди будь ласка! — на обличчі Романа знову з’явилася широка посмішка. — Радий, що ми з тобою нарешті познайомилися!

— Я теж!

Юля замовкла, все ще почуваючись трохи ніяково. Але цікавість була сильнішою за сором’язливість, тому вона продовжувала уважно розглядати Романа. Одягається він зі смаком. Класичні чорні штани, приталена темно-синя сорочка з розстебнутими двома верхніми ґудзиками, елегантний годинник на зап’ясті. І помітно, що він вищий за неї на цілу голову та має дуже привабливу зовнішність. Коротке темно-каштанове волосся, виразний ніс та губи, охайно підстрижена коротка щетина на підборідді. А очі… чорні, як темна ніч. Вони мають якийсь особливий оксамитовий відтінок. А ще він сильний. Не кожен чоловік зміг би ось так упіймати дівчину та втримати її на руках. І схопив він її дуже вправно, має гарну швидкість реакції. Дуже привабливий чоловік! Просто сексі! Мабуть, від дівчат немає відбою… Юля трохи посміхнулася своїм думкам та раптом зрозуміла, що продовжує відкрито роздивлятися Романа.

— Про що замислилася? — з посмішкою поцікавився він.

— Ні про що, — Юля поспіхом відвела погляд, починаючи червоніти.

— Хм, чому ж ти почервоніла? — Роман зробив до неї два кроки.

— Мабуть, це від падіння, — Юля з подивом зрозуміла, що її надзвичайно хвилює близькість цього чоловіка.