Глава 2. Роман

Роман зосереджено вів автомобіль вулицями вечірнього міста та думав про те, що весна цього року дуже дивна. Початок квітня, а на вулиці холодно, як у листопаді. Побачивши на лобовому склі перші лапаті сніжинки, Роман зітхнув. Чудово, сніг! На вулиці близько нуля, отже на дорогах скоро буде ковзанка. Ну добре, що хоч зимові шини він не встиг зняти!

Телефон озвався коротким звуковим сигналом. Роман саме зупинився у невеликому заторі, тому мав час поглянути на екран гаджету.

Меліса: «Ромка, я так скучила!»

Роман важко зітхнув та почав набирати відповідь:

«Мелісо, припини поводитися так, наче ми досі пара! Ми вже все з’ясували!»

Меліса: «Неввічливо так розмовляти зі своєю нареченою, котику! Я ж знаю, що ти досі кохаєш мене!»

Роман: «Ти переспала з іншим через тиждень після наших заручин, Мелісо! Яка ти мені в біса наречена?! Припини набридати мені!»

Меліса: «Досі не можеш пробачити? Всі ми помиляємося, котику! Я жалкую!»

Роман фиркнув, згадавши обличчя Меліси, коли він застукав її з коханцем. Усміхнена та радісна, було зовсім не схоже, що вона жалкувала про свій вчинок. І вона була тверезою. Так само, як і той її Майкл. Роман одразу зрозумів, що ця зрада була абсолютно усвідомленою… і скоріше за все не єдиною. 

У свої тридцять років Роман мав величезний досвід спілкування з дівчатами. До зустрічі з Мелісою він міняв їх, як рукавички, але на зраду ніколи не йшов. Якщо стосунки набридали йому, він прямо казав про це. І лише після цього дозволяв собі тягнути в ліжко іншу дівчину. А потім Роман поїхав працювати до Маямі та познайомився там з Мелісою. І йому здалося, що з нею він зможе створити родину. 

Меліса була гарненькою двадцяти семи річною білявкою з великими блакитними очима, стрункою фігурою та спокусливою посмішкою. Манерою поведінки вона завжди нагадувала Роману кішку. Граційна, впевнена у собі, спокуслива і хитра. Дуже хитра! Роман згадав, як купував дівчині все, що вона просила. Коли тебе наймають виконувати роль керівника в одній з найбільших компаній Маямі, можна не турбуватися про гроші. І Роману дійсно було дуже добре з Мелісою. Гарненька, пристрасна, з пікантним характером, навіть готувати вміє. Проте Роману наче бракувало у цих стосунках чогось важливого. Чого саме він зрозуміти не міг. Але вирішив, що ідеальну жінку знайти неможливо та зробив Мелісі пропозицію одружитися, на яку вона погодилася. А потім Меліса йому зрадила.

Місяць тому Роман повернувся до Києва. Він чудово виконував свою роботу в Маямі цілих три роки, рада акціонерів була дуже задоволена ним. Але наприкінці лютого термін його контракту закінчився, а на посаду керівника заступив син одного з акціонерів компанії, який всі ці три роки працював з Романом та набирався досвіду. Роботу в цій компанії було завершено… так само, як і стосунки з Мелісою. Тому Роман вирішив, що залишатися у Маямі більше немає сенсу. Він швидко набрав нове повідомлення:

«Ти зруйнувала довіру між нами, Мелісо! А без неї стосунки неможливі. Дай мені спокій і живи своїм життям.»

Меліса: «Сердишся? Гаразд, дам тобі час, котику! Знаю, що ти повернувся в Україну. Можеш спати там з усіма дівчатами підряд, я слова не скажу! Відірвися на повну, а потім ми поговоримо. Впевнена, що ти передумаєш!»

Роман роздратовано жбурнув телефон на переднє сидіння. Затор нарешті почав рухатися, тому Роман зміг розігнати машину. Ще через десять хвилин він заїхав на парковку біля багатоповерхівки та зробив глибокий вдих. Треба заспокоїтися, не можна приходити з таким паскудним настроєм до друзів та маленького Тимофія. Роман вийшов з автомобіля, дістав з багажника пакет з іграшками для малюка та рушив до будинку. Вже через пару хвилин він натискав на кнопку дверного дзвінка. За дверима почулися тихі кроки, а потім на порозі з’явилася Аня.

— Ромка, привіт! — дівчина усміхнулася, впускаючи його у передпокій. — Слухай, по тобі можна годинника звіряти!

— Привіт! — Роман теж посміхнувся дівчині. — Люблю пунктуальність!

— Проходь! Данило у дитячій. Розважає Тіму разом із Сергієм Павловичем.

— Сергієм Павловичем?

— Так, це мій дядько! І батько майбутньої хресної Тіми, до речі.

Знявши взуття та верхній одяг, Роман рушив за Анею до дитячої кімнати. Там він побачив Данила, який тримав на руках сина. Поруч із ним стояв вже немолодий чоловік середнього зросту, який лагідно усміхався малюку.

— Ромка? Привіт, друже! — Данило передав Тіму на руки Ані та потиснув руку друга. — Дуже радий тебе бачити! Знайомся, це Сергій Павлович. Він батько Юлі, яка стане хресною нашого Тімки. Сергію Павловичу, це мій друг і наш майбутній хресний Роман. І саме йому я планую довірити ту важливу місію, про яку ми з вами щойно розмовляли.

— Дуже приємно! — Сергій Павлович потиснув Роману руку, уважно вивчаючи його поглядом. — Данило розповідав мені про тебе.

— Я теж радий знайомству! — Роману сподобався цей привітний та усміхнений чоловік. — А про яку місію йдеться?

— О, я все розповім тобі згодом! — хитро примружив очі Данило.

— З нетерпінням чекаю! — Роман підійшов до Ані, яка тримала на руках Тимофія. — Привіт, Тім! А що я тобі привіз! Поглянемо разом?