Глава 1.

Юля кулею вилетіла з офісу та поспіхом побігла до своєї машини. Чому вона взагалі дозволила Марині з’єднати її з цим представником нового постачальника? Який же він приставучий, вкрав у неї цілих пів години часу! І вистачило ж нахабності телефонувати наприкінці робочого дня! Вона вже давно має бути в Ані та Данила, а натомість лише від’їжджає від офісу! Ще й погода на вулиці жахлива. 

Юля завжди вважала, що на початку квітня має бути сонячно та тепло. Але зараз на вулиці було страшенно холодно, а під вечір ще й почався мокрий сніг. Місто поступово тонуло в холодних весняних сутінках, а від снігу, що рясно сипався із затягнутого сірими хмарами неба дорога миттєво стала слизькою. Юлі дуже хотілося їхати якомога швидше, але вона змушена була знизити швидкість. Дівчина завжди водила авто дуже обережно, бо пам’ятала — маневри на дорозі ні до чого хорошого не приводять.

Юлі здавалося, що минула ціла вічність, але вона врешті решт зупинила автомобіль біля багатоповерхівки, в якій мешкали Данило та Аня. Поспіхом зачинивши дверцята, дівчина хотіла бігти до входу в будівлю, але одразу ж мало не послизнулася. Дідько, цей мокрий сніг вкриває тротуар тонким шаром криги! Юля зрозуміла, що бігти не вийде. Вона зітхнула та повільно рушила вперед, обережно переставляючи ноги на слизькому тротуарі.

Нарешті вхідні двері! Юля привітно кивнула головою консьєржу, який добре знав її, увійшла до ліфта і вже через хвилину стояла перед дверима до квартири Ані та Данила, натискаючи на дзвінок. За дверима почулися кроки, а через секунду вони відчинилися і на порозі з’явилася Аня. Її довге темно-каштанове волосся було охайно зібране на потилиці, а чорні очі привітно поглянули на Юлю.

— Привіт! — Аня посміхнулася, від чого на її щоках з’явилися маленькі ямочки. — Чого ти так довго? Я вже хвилюватися почала.

— Привіт, Ань! — Юля обійняла дівчину та чмокнула її в щоку. — Пробач, затрималася в офісі. Я дуже спізнилася?

— Ні. Ми ще не сідали вечеряти. Проходь!

— Тіма спить?

— Грається зі своєю нянькою, — усміхнулася Аня.

— Мій батько теж тут? — здивувалася Юля.

— Так, приїхав годину тому. Не знаю, як він збирається їхати подорожувати Європою — він же не витримує без Тіми більше двох днів.

— А майбутній хресний? Забула… Як ти казала його звати?

— Рома. Вони з Данилом пішли поговорити в кабінет. Згодом ми вас познайомимо!

Коли Юля зняла пальто і взуття Аня провела її до дитячої кімнати та пішла накривати на стіл. Юля одразу ж помітила на маленькій канапі під стінкою свого усміхненого батька. Сергій Павлович колисав на руках малюка, лагідно розмовляючи із ним. Батьку Юлі минулого літа виповнилося п’ятдесят шість, але він залишався таким же енергійним та життєрадісним, як і у молоді роки. Сергій Павлович повернув своє добре, усміхнене обличчя з веселими чорними очима до Юлі та промовив:

— Привіт, доню! Мене ти сварила, що я забагато працюю, а сама?

— Ой, тату! — зітхнула Юля. — Якби не цей постачальник, я б приїхала вчасно. Дай мені швидше цього солодкого карапуза. Я страшенно за ним скучила!

— У тебе, мабуть, руки холодні! — заперечив Сергій Павлович. — Ти ж щойно з вулиці, погрійся трохи.

— А й справді! — Юля почала розтирати долоні, сівши поруч із батьком та заглядаючи в обличчя малюка. — Привіт, Тім! Впізнаєш мене, маленький?

— Твоя майбутня хресна прийшла! — посміхнувся до хлопчика Сергій Павлович. — А от була б твоя майбутня хресна трохи уважнішою до чоловіків… І був би у мене не лише ти, Тім, а ще й рідний онук… Або онука!

— Тату! — обурилась Юля. — Не починай!

Тіма уважно поглянув на кумедну гримасу, з якою Юля шикнула на батька і широко посміхнувся. Дівчина відчула, що ця дитяча посмішка наче огорнула її серце теплом. Долоні вже нагрілися, тому Юля обережно взяла Тіму, зручно влаштовуючи його на своїх руках. Як швидко летить час! Її майбутньому хреснику вже півтора місяця, а здається, що він народився лише вчора.  

Юля добре пам’ятала день, коли маленький Тимофій з’явився на світ. Аня народила сина майже на місяць раніше, але все пройшло добре. Тіма ріс абсолютно здоровим і вже зараз було помітно, що він дуже схожий на своїх батьків. І Юля неймовірно зраділа, коли Аня і Данило запропонували їй стати хресною Тіми. Хрестини мали відбутися через два дні, а сьогодні друзі запросили дівчину до себе, щоб познайомити її з майбутнім хресним свого сина — Романом. Про нього Юля не знала майже нічого. Лише те, що Роман ровесник Данила та потоваришував із ним під час навчання в університеті. А ще Аня розповідала, що останні три роки Роман жив у США, виконуючи функції директора у якійсь солідній компанії.

Тіма змахнув ручкою, ковзнувши долонькою по щоці Юлі. Дівчина упіймала його ручку пальцями та лагідно доторкнулася до неї губами. Він такий милий і гарненький! Юля обожнювала Тимофія і вже не могла дочекатися того дня, коли офіційно стане його хресною!

— Тобі личить, — почула дівчина поруч голос батька.

— Що саме, тату? — Юля підняла на нього свої сині очі та посміхнулася.

— Ти так природно виглядаєш з дитиною на руках. Мені здається, що ти вже готова до материнства. Та й за віком вже час! У двадцять шість років дівчині вже потрібно думати про родину та дітей.