Глава 1: Тиша, що кричить

Аліса сиділа на останньому ряді в класі, зазвичай тихо, непомітно, як тінь. Вона завжди намагалася не привертати увагу — не через сором'язливість, а тому, що боялася... боялася того, що відчувала. Її серце вже давно належило комусь, про кого вона не могла сказати ні слова, навіть самій собі.

Максим. Його ім'ям постійно крутилося в її думках, мов маленький шепіт, що стає голоснішим, коли ніхто не чує. Він сидів у центрі класу, легка посмішка, яка могла зруйнувати будь–яку стіну, яку Аліса намагалася поставити між собою та світом. Його впевненість, сміх, навіть легка дражливість завжди вражали її — і одночасно лякали.

Вона помічала його з першого дня навчання у цьому ліцеї. Спочатку це було щось не визначене — просто захоплення. Але з часом почуття росли, тихо, непомітно, поки серце не почало битися швидше що разу, коли він з'являвся поруч. І чим більше вона хотіла бути ближче до нього, тим сильніше мовчала.

Аліса завжди думала, що мовчання захищає її. Мовчання — це щит, який оберігає від  можливого відкидання. Але часом цей щит перетворювався на кайдани, і вона відчувала, як серце стискається від бажання сказати все, але не наважується.

Сьогодні був понеділок, і в повітрі відчувався запах нового початку. Вона вперше відчула дивне хвилювання, коли Максим зайшов у клас. Його погляд зустрівся з її на мить — коротку, але достатню, щоб її серце пропустило удар. Вона опустила очі на зошит, намагаючись сховати хвилю почуттів, яка поглинула її.

На перерві він підійшов до дошки, щоб записати завдання, і випадково повернувся до Аліси. — Привіт, Аліса, — сказав він легко, посміхаючись.

Вона не знала, як реагувати. Слова застрягли у горлі, немов плутані нитки. Вона лише кивнула, намагаючись не видати своєї закоханості. Серце билося шалено, і руки трохи тримтіли.

— Ти готуєшся до контрольної з математики? — запитав він, і його голос здався їй теплим ковтком повітря.

— Так... — ледве прошепотіла Аліса, відчуваючи, що голос зраджує її, звучить тихо, майже пошепки.

Максим нахилися трохи ближче, щоб допомогти однокласнику, але Аліса відчула, як його присутність нагріває повітря навколо. Вона дивилася на нього, на його легкий рух, на те, як він сміється з жартів друзів, і розуміла, що мовчання робить все лише сильніше.

Весь день вона ходила з думками про нього. Кожен його погляд, кожна усмішка відбивалася у її свідомості, як мелодія, яку не можливо перестати слухати. Із кожною годиною тиша ставала нестерпнішою.

Увечері Аліса сиділа в своїй кімнаті, дивлячись у темряві, і думала про те, як легко він може змінити її настрій одним словом або поглядом. Їй хотілося підійти і сказати "Я тебе люблю але я мовчала". Але вона знову мовчала, бо боялася... боялася, що слова змінять все і що її серце зламається, якщо він не відповість взаємністю.

Наступного дня сталося дещо не сподіване. Максим підійшов до неї під час перерви і простягнув маленьку записку:

"Не мовчи, якщо серце не хоче говорити."

Її руки за тремтіли. Вона відкрила записку і прочитала їх кілька разів, не вірячи власним очам. Чи це справді він? Чи це сон? Серце билося шалено, і раптом вона зрозуміла: можливо, нарешті настав час дати серцю голос.

Але внутрішній страх все ще шепотів: А якщо він не відчує того ж? А якщо все зруйнується?

Тієї ночі Аліса не могла заснути. Вона лежала у ліжку, тримаючи записку, і відчувала, як її серце відчайдушно б'ється у грудях. Тиша, яку вона тримала роками, почала розкриватися, в всередині з'явилася надія — тихий промінь світла, який обіцяв, що все може бути інакше.

Вона ще не знала, як скажуть їх почуття, ще не знала, чи почує Максим її серце, але вперше відчула, що мовчання може перетворитися на щось красиве — на історію, яку варто розповісти.

І так почалася історія Аліси та Максима: історія про перші почуття, про страх і надію, про мовчання, яке кричить гучніше за будь-які слова.