Розділ 16

Карти я дістала вже в темряві. Рівно опівночі. У цей час вони чесніші й можуть показати більше. А нам потрібно було дізнатися не лише про клієнта, а й зазирнути в життя мого гостя.

Кристал лежав поруч, мовчав і — що було особливо підозріло — не коментував процес.

— Тільки не лізь, — попередила я заздалегідь. — Це по роботі.
— Я не лізу, — відповів він. — Я… присутній.
— Це і є «лізеш».

Я тасувала повільно, без озвученого запиту.
Карти знали, про що йдеться. Я — теж.

— Це про дівчат? — усе ж спитав він.
— Про академію, — відповіла я. — Про події, про ймовірності. Загалом.

Перша карта лягла рівно.

Я нахилилася.

— Закрита система, — сказала я. — Жорстка структура. Контроль. Ієрархія, в якій не заведено питати «навіщо».

— Дуже схоже, — відповів він спокійно. Занадто спокійно.

Я зробила вигляд, що не почула інтонації.

Друга карта вийшла перевернутою.

— Тиск зверху, — продовжила я. — Формально — порядок. Фактично — зшита нашвидкуруч конструкція. Тримається не на правилах, а на страху їх порушити.

Світло в кристалі ледь клацнуло. Не звук — реакція.

— У вас там завжди так було? — спитала я, не підводячи на нього очей.

— Не «у нас», — поправив він після паузи. — У них.

Третя карта змусила мене зупинитися.

— О, — тихо сказала я. — А ось це цікаво.

— Що там? — обережно спитав він.

— Усередині системи є хтось, — промовила я повільно. — Хто думає інакше. Не вписується. Але ще не зламаний.

Я підвела очі.

— Або вже не зовсім мовчить.

Кристал не відповів.
І цього було достатньо.

— Пам’ятаєш зникнення викладачів? — додала я.

Він мовчав.

Я зрушила колоду ближче до кристалу.

— А тепер — про тебе.

Перша карта лягла, і по шкірі ковзнув холод.

— Темрява, — сказала я. — Не ніч. Не страх. А простір без часу. Без руху. Без вибору.

Світло в кристалі стало тьмянішим.

Друга карта вийшла різко, ніби сама вистрибнула з колоди.

— Ізоляція, — промовила я. — Не руйнування. Не катастрофа. А… вимкнення.

Я ковтнула.

— Коли щось заважає, але знищувати його невигідно.

Він мовчав.

Третю карту я перевертала повільно.

— Труна, — сказала я.

І одразу нахилилася ближче, вдивляючись у малюнок.

— Ні, — поправила сама себе. — Не поховання.

Я провела пальцем по краю карти.

— Це сховище. Саркофаг. Стазис.
— Те, що не ховають у землю, бо може знадобитися.

Тиша стала щільною, але не порожньою.

— Зручно, — нарешті озвався він сухо. — Дуже практично.

— Не намагайся жартувати, — відповіла я. — Тобі це не личить.

Я видихнула.

— Ти не зник. Тебе… зупинили. Законсервували. І зробили це не з твоєї згоди.

Світло в кристалі тремтіло. Ледь помітно. Як подих людини, яка не хоче, щоб її чули.

— Це пояснює пам’ять, — сказала я тихіше. — І те, чому ти тут. І зв’язок із некромантами.

— Я сподівався на версію з відпусткою, — пробурмотів він.

— Карти не показують відпусток, — відрізала я. — У кращому разі — втечу.

Я швидко зібрала розклад і одразу перетасувала колоду, ніби змінюючи повітря в кімнаті.

— А тепер пройдемося по дівчатах, — сказала я. — Краще, звісно, працювати за особистої присутності. Але навіть так… якщо майбутнє дає знак, когось ми зможемо відсіяти одразу.

Я витягла першу карту.

— Ця — до шлюбу не дійде, — сказала я впевнено. — У неї інший шлях. Або інша людина.

Наступна карта була каламутною, розмитою.

— А тут… — я насупилась. — Або фальшива біографія, або чужий вплив. Таку клієнтові показувати не можна.

Я відклала карту вбік.

— Ця надто розумна, — всміхнулася я, дивлячись на наступну. — Не для ролі «зручної невістки». Зламає очікування раніше, ніж вийде заміж.
— Співчуваю нареченому, — зауважив дух.
— Не варто, — відповіла я. — Якщо батько шукає йому дружину для кар’єри — він на це заслуговує.

Я подивилася на решту карт.

— Дві — нейтральні.

Я зібрала колоду, акуратно постукала нею по столу, завершуючи роботу.

— Отже, — підсумувала я. — Завтра ми слухаємо. Не втручаємося. Не ставимо зайвих запитань. Просто збираємо шум, плітки.
— А потім? — спитав він.

Я всміхнулася в темряві.

— А потім вирішимо, — сказала я. — Хто з цього списку — наречена. А кого можна викреслити.

Кристал світився рівно. Але тепер я точно знала: деякі відповіді він боїться почути зарано.