Розділ 6

Після заняття Бобові знадобилися два кухлі води, один стілець і термінова допомога з мого боку.

Не тому, що пані його торкалися.
А тому, що пані дивилися.
А їхні думки читалися з облич!

— Василино… — видушив він, коли остання учениця з сяйливими очима залишила залу. — Мені здається, я щойно став причиною щонайменше трьох заручин і одного нервового зриву.

— Звикай, — сказала я, збираючи папери. — Це називається «освітня діяльність».

Він глянув на мене так, ніби хотів спитати, чим саме завинив перед богами, але передумав.

— Ти ж обіцяла допомогти з пивоварнею, — обережно нагадав він. — Прямо сьогодні. Поки я ще живий.

Ах так. Пивоварня.

Подарунок від принца Алдріка — в момент його особливо натхненного сватання до Гелі.

Чому Бобові дісталася пивоварня, а мені — двадцять кришталевих куль і три набори дощок для спілкування з духами з крамниці «Все для передбачень», я й досі не можу збагнути. Але натякнути на несправедливість так і не наважилася.

От скажіть, що мені робити з двадцятьма кулями?
Щодня діставати по одній?
А з дошками? Запропонувати моєму новому знайомцеві рухати вказівник по літерах?

Що це мені дасть — підтвердження, що він розрізняє абетку? Він і так чудово говорить, дошкуляє й аналізує.

Тож довелося змиритися.
Бобові — бізнес.
Мені — скло й фанера.

Ми влаштувалися в службовій кімнаті.

На столі лежали бухгалтерські книги, звіти, накладні, схеми постачань і один кухоль пива, який Боб стискав так, ніби це була його єдина емоційна опора.

— Воно працює, — поспіхом сказав він. — Тобто… пиво вариться. Люди п’ють. Дехто навіть хвалить. Але що робити далі — я не знаю.

Я перегорнула книгу.

— У тебе тут не бізнес, Бобе. У тебе тут… процес.

— А це хіба не одне й те саме?

— Ні, — сказала я. — Процес — це коли варять. Бізнес — це коли розуміють, навіщо і для кого.

У моїй кишені тихо кашлянули.

— Перепрошую… — обережно озвався дух. — Можна спостереження?

— Якщо воно не про нахил голови й дофамін — можна, — буркнула я.

— Василино, — Боб повільно повернувся до мене, — я, звісно, до багато чого звик. Але поясни, будь ласка, з ким ти щойно розмовляла.

Довелося коротко розповісти Бобові про появу в нас нового дійового персонажа. А заодно — підготуватися до передачі розумних думок. Про відсутність сегментації.

Боб завмер.

— Се… що?

— Сегментація ринку, — спокійно пояснив дух. — Ви варите одне й те саме пиво для всіх. Це неефективно. Різні люди п’ють з різних причин.

Я дуже повільно підвела погляд до стелі.

— І звідки ти це знаєш?

— Не знаю, — чесно відповів він. — Але коли він сказав «пивоварня», у мене… з’явилася структура. Лінійка. Назви. Цільова аудиторія.

— А назви? — пожвавішав Боб.

— Наприклад, — захоплено продовжив дух, — «Сватівське світле». Легке, святкове, для початку історії.
Або «Вдівське темне». Щільне. З характером. Для тих, хто вже все зрозумів.

— О! — видихнув Боб. — Це… це по-нашому.

— І «Академічне гірке», — додав дух без тіні іронії. — Для тих, хто любить страждати усвідомлено. І бажано під час сесії.

Я закрила бухгалтерську книгу. Повільно.

— Так, — сказала я. — Здається, в нас тут не просто примара.

— Я ж казав, — пробурмотів дух. — Я науковець.

— Ти — загроза, — уточнила я. — Для моєї нервової системи. І моїх спроб перекласти це все Бобові.

Аглая всередині кристала задоволено хмикнула:

— «Пам’ятай: не всі жінки люблять розумних чоловіків».

Боб сяяв.

— Василино, — сказав він з почуттям. — Якщо ми це витягнемо… я тобі й цьому духові зроблю довічну знижку. До речі, звідки він?

— Краще давай бухгалтерію до ладу приведемо, — відповіла я. — А зі знижками… побачимо.

Я відкинулася на спинку стільця, детальніше переповідаючи Бобові події попереднього вечора.