Розділ 5

Зала агентства була забита вщерть. Я щойно переступила поріг і зітхнула: сніданок уже закінчився, а отже, настав час братися до справи…

На стіні мерехтіла нова проєкція:

«П.І.К.А.П.: Практичні Інструкції Кохання та Аристократичного Підкорення»
Підзаголовок: «Просунута динаміка поведінки об’єкта».

— Доброго ранку, пані! — мовила я, намагаючись не думати про те, що в моїй кишені зараз перебуває майже живий чоловік, який, імовірно, вважає мене світловим духовним орієнтиром за аурою, а я ось-ось оглушу його суворою земною практикою. Але він не захотів залишатися у скриньці та таки вмовив узяти його з собою.

— Сьогодні ми розбиратимемо тему «Первинний контакт і керування увагою чоловіка». Записуємо, пані, кожен крок — навіть якщо доведеться пригадати всю арифметику ваших предків. Отже, Об’єкт — це…

— Об’єкт? — тихо прошепотів голос у моїй кишені, так що я закашлялася й урвалася. — Це… термінологічно образливо.

Я непомітно притисла пальці до кристала.

— Тсс. Ви тут спостерігач.

— Я науковець, — ображено прошепотів дух. — Щонайменше — доцент. У галузі… е-е… міжособистісних… реакцій?

Пауза.

— Хоча з огляду на те, що я зараз бачу, мені потрібна ще й психіатрія.

Всередині кристала щось тихенько клацнуло — Аглая явно прокинулася.

— «Не переч, любчику, — буркнула вона. — Тут жінки хочуть щастя. А щастя — процес трудомісткий і потребує ручної роботи».

Я відкашлялася й спробувала продовжити:

— Отже! Сьогодні в нас важлива тема. «Первинний контакт і керування увагою чоловіка». Усі записують.

У залі пролунав дружний шелест блокнотів.

— Почнемо з класики: правильно витримана пауза.

— О так, — прошепотів дух. — Невелика затримка з відповіддю справді провокує зростання дофамінової реакції у суб'єкт… у чоловіка. Адже очікування — це…

Він замовк.

— Чому я це знаю? І чому знаю це краще, ніж дихальні вправи?..

— «Є такі чоловіки, які жінок бачили хіба що в лабораторних умовах», — хмикнула Аглая.

— Це припущення статистично необґрунтоване! — обурився дух.

Я поспіхом удавала, що знову кашляю, аби приховати сміх.

Але лекцію треба було вести далі:

— Отже. Помилка номер один: паніка під час першої зустрічі. Пані, запам’ятайте! Навіть якщо чоловік гарний, як гріх, ви — не кролик, а він — не лис. Стоїмо рівно, дихаємо спокійно…

— Фізіологічно правильно, — зауважив дух. — Але порівняння неточне: лиси не полюють на кроликів у приміщеннях. Це статистично…

Перші ряди пані жваво закивали.

— А тепер, пані, практична вправа. Як подати руку чоловікові так, щоб він відчув легкий виклик, а не безнадійне благання про увагу. Слідкуйте!

Я підійшла до Боба. Той подумки молився всім відомим богам, аби його не втягнули, але я пообіцяла владнати справи з пивоварнею — тож йому просто довелося відпрацьовувати роль наочного посібника.

Дух тихо пробурмотів:

— Цікаво… якщо ось так нахилити голову…

Ще пауза.

— Та що ж це таке. Чому я автоматично моделюю поведінку?! Я що, тренер? Консультант? Біоповедінковий аналітик? Тільки не це. Тільки не…

«Ой, який жах», — хмикнула я подумки. — «У нас тут таке щовівторка».

Показавши, як правильно подавати руку чоловікові, я запропонувала пані по черзі потренуватися на Бобі.

— Василино… — простогнав той. — Може… сьогодні без демонстрацій?

— Бобе, — сяйливо відгукнулася я, — змирись. Наука вимагає жертв.

Дух у кишені приречено застогнав:

— Це точно. Тепер я розумію, чому я напевно помер.