Розділ 18

-Дозвольте представити вам мого канцлера. Деріл, - канцлер зробив крок вперед й поклонився. 

-Дуже приємно, лорде канцлере. 

-Це честь для мене, Ваша Величносте, - знову схилився рудий. 

Після знайомства ми направилися в інший зал для урочистого обіду. Бесіда за столом ні про що й переглядання з канцлером. Не можу сказати, що дуже хотіла з ним побесідувати. Не мала причин з'ясовувати чому він не стримав свого слова, коли обіцяв повний захист у його домі. Я жива, а отже це безглузді розмови. 

Але очевидно питання все-таки були. Бо пояснити інакше нашу розмову в саду я не могла. Вирішила прогулятися зимовим садом, подихати свіжим повітрям. Але мене відволікли від споглядання зимових чудес.

-Ваша Величносте, - звернувся Деріл, порівнявшись зі мною, - дозвольте приєднатися.

-І що тебе турбує, Деріле? - відкинула усі умовності. 

-Проблема в тому, що тебе нічого не турбує, - підтримав рудоволосий дракон.

-Що ти маєш на увазі? - запитала аби підтвердити свої підозри. Здогадуюся про що саме він хоче поговорити. 

-Твоя мама хвилюється за тебе.

-Це навряд чи, - хмикнула, - якщо вона отримала те, чого хотіла, то їй немає сенсу згадувати про мене. 

-Ти про що? 

-Про вас і ваш відносини. На скільки я пам'ятаю, то ви збиралися зустрічатися офіційно. Щось змінилося?

-Так. Я зробив пропозицію твоїй мамі, - не втрималася й розсміялася. Іншого я й не могла уявити. Але Дерілу моя реакція не сподобалася. - Аделла моя істинна. Ти повинна була це зрозуміти. 

-Це було для мене очевидно. 

-В чому тоді проблема? Твоє холодне відношення до матері мене дивує. І злить. 

-Деріле, ти надаєш цьому занадто багато значення, - я говорила спокійно, але дракон був налаштований занадто рішуче. 

-Ні, я хочу знати причини такої поведінки, - Деріл зупинився і затримав мене, взявши за руку. - Що між вами сталося? 

Не буду. Якщо він ставить такі запитання, отже Верховна нічого йому не розповіла. Очевидно, вона не хоче говорити про своє минуле. Тоді не бачу сенсу підіймати цю тему. 

-Деріле, тобі не потрібно турбуватися за це. Ваші діти будуть щасливими й ростимуть в повноцінній родині, - твердо сказала, натякаючи, що розмови не буде. 

Чому я так сказала? Бо знала, що так буде. Вони істинна пара. І діти для них будуть найдорожчим скарбом. Оточені коханням, турботою та підтримкою. Матимуть повноцінну родину. А Верховній не доведеться тягнутися за владою. Дружина канцлера Драгена. Тісний контакт з королівською родиною. Хіба вона може мріяти про щось більше. Хоча, якби їй випав шанс стати королевою, вона б ним скористалася. 

Я залишила Деріла. Ця розмова не приведе ні до чого хорошого. Він не зрушив з місця, а я стрімко покидала поле бою. Настрій зіпсувався повністю. По дорозі у покої мене настигла Лідія. 

-Ваша Величносте, я дізналася дещо цікаве, - з посмішкою сказала Лідія. - Валерія дійсно хоче завагітніти, але з легкої руки лорда Томаса. Він пообіцяв їй одружитися з нею й забрати у свій маєток. 

-З чого така щедрість? - нахмурилася. 

-Я взяла на себе сміливість трішки покопатися у його покоях. Знайшла ліки проти однієї невиліковної хвороби. Ці настойки можуть тільки призупинити її розповсюдження, але не більше. Очевидно, лорд Томас хоче скоріше завести спадкоємця. 

Спадкоємця. Але чому від наложниці? Це я й запитала у Лідії. 

-Дівчина не дуже розумна. А про хитрість взагалі мови немає. Йому легше буде від неї позбавитися. 

-Логічно. На цьому й зіграємо. Займи її чимось так, щоб вона не встигала приймати настій. Потім відведеш на огляд. Її вагітність буде нам на руку. 

-Зрозуміла, Ваша Величносте. 

-В мене до тебе є ще одне завдання. Але обговоримо в покоях. 

Ми ще швидше добралися до моїх покоїв в гаремі. Я попросила служанок залишитися за дверима. Сама наклала полог тиші й повернулася до Лідії. 

-Позбудься Кіри. Але зроби так, що ніхто нічого й не подумав на мене. Випадково впала чи вдавилася чимось. Смерть повинна бути природна. 

-Як накажете, Ваша Величносте, - Лідія коротко поклонилася й зникла за дверима покоїв. 

Віддавати такі накази не легко. Але інакше, боюся вона замахнеться на більше. Так, мені страшно. Наші з Аркасом відносини бажають кращого. Тому не здивуюся, якщо він дозволить їй більше. 

-Ваша Величносте, - Мел відволікла мене від самокопання, - з вами хоче зустрітися Бар. 

-Бар? - здивувалася. - Ти нічого не переплутала? 

-Ні, Ваша Величносте. Саме так і назвався, - спокійно відповіла Мел. Її ненависть до мене з часом повністю змінилася на повагу. Цьому посприяв випадок з Аркасом у моїх покоях. 

-Проси, - дала дозвіл запросити гостя. 

В кімнату зайшов зовсім не король драконів, а простий чоловік. Від корони й сліду не залишилося. Проста біла сорочка, штани й шкіряні чоботи. Але та ж широка й відверта посмішка. Служанки залишили нас наодинці.

-Рино, вибачте за такий експромт. Не міг пройти повз гарему. Все ж про свята, що ви влаштовуєте в палаці, ходять легенди. А тут побачив, як ви прямуєте повз, - Бар стояв навпроти мене, склавши руки за спиною.

-Вибачте, Баре. Я вас не помітила. 

-І це мене дуже образило, - удавано обурився король драконів. 

-Тоді я знаю, як загладити свою провину. Ввечері особисто для вас влаштую свято.

-Це честь для мене, Рино. Впевнений, що всі образи розчиняться в танцях наложниць та відлунні музики, - широко посміхнувся король. 

-Це все, чим я випадково вас образила? - повернула посмішку. 

-Я не можу довго ображатися на таку чарівну жінку, - широка посмішка бунтаря після слів цих зникла, а з'явилася серйозність короля. - Але я хочу поговорити на більш вагомі теми. 

-Тоді присядемо? 

Я вказала рукою на диванчик навпроти каміна. Король кивнув й присів. Я сіла поруч. Тріск поліна у вогні трохи заспокоїв й відволік нашу увагу. Але ми швидко відмахнулися від спокою цього моменту й повернулися до нагальних справ.