Розділ 17

Рина

Десь із глибин темряви я бачила його. Ейден. Присягаюся, відчувала його. Поцілунки, доторки, погладжування. Я відчувала в них безмовне благання. Так само я торкалася Ейдена, коли він страждав, намагаючись скинути заклинання цієї безсоромної демониці. Можливо він дійсно був поруч. Не хочу вірити, що ці відчуття були плодом моєї уяви. Але саме Ейден вивів мене із темряви Безодні. 

Повітря стрімко наповнило мої легені. І страх. 

-Що з моїм малям? - Хрипло запитала лікаря. Він шикнув на мене.

-Ваша Величносте, не панікуйте. З дитиною все гаразд. Вам потрібно відпочити, - його рука торкалася моєї, що мене заспокоїло. Я йому довірилася. 

Лікар піднявся, відпустивши мою руку. Стало прохолодно. 

-Вийдіть всі! - грізно наказав він. - Повелительці потрібен спокій! 

Впевнена, що його послухалися. Тихенькі кроки швидко стихли зовсім, варто було зачинитися дверям в мою спальню. Лікар залишився. Він присів на ліжко поруч зі мною. Я в той час оглядала кімнату. Не могла це бути моя хвора уява, Ейден вже далеко звідси. 

-Ваша Величносте, - м'яко звернувся до мене лікар, - вам потрібно відпочити, але я повинен дізнатися, що тут сталося. 

-Лорде…

-Звіть мене Вейн, - дозволив лікар, погладжуючи мою руку.

-Я можу вам довіряти, Вейне? - тремтячим голосом запитала його. - Чи можу? 

-Звісно, можете. Саме тому й запитую, щоб допомогти. 

Він був таким відвертим. Я вирішила довіритися. 

-Спочатку скажіть, що з моїм сином.

-Ваша Величносте, у вас почалася кровотеча. Були усі шанси втратити дитину. Але не з вашою вагітністю. 

-Що ви маєте на увазі?

-Ваш малюк вирішив таким чином провчити одну особу. Думаю, ви розумієте про кого я кажу.

-Тобто з моїм сином все добре?

-Так, Ваша Величносте. Малюк в повній безпеці й відчуває себе чудово. Поранив трохи вас, але ви швидко регенерували. То, що тут сталося?

-Аркас був занадто напористим. Сказав, що збирається провести зі мною цю ніч. Потягнув до спальні і я почала відбиватися, - ледь стримувала сльози. Я вирішила нарешті розповісти. 

-Ви знатно його провчили. Думаю, він більше не дозволить собі подібного. 

-Вейне, - схопила його за руку, - він був тут? 

-Хто, Ваша Величносте? - здивовано запитав лікар.

-Ейден, - зовсім тихо сказала, вже шкодуючи, що підняла цю тему. 

-Я його точно не бачив. Але ж я не ви, - поплескав лікар по руці й підвівся. - Відпочивайте, Ваша Величносте. Я накажу Ітану не впускати до вас нікого. Ваші служанку потурбують вас лише для того, щоб переодягти й принести їжі.

-Дякую, Вейне. 

Лікар посміхнувся й вийшов. Я була йому вдячна. 

Олівія та Мел швидко зробили свою справу. Вони допомогли мені прийняти ванну й одягтися. Коли вийшла з ванної кімнати, столик з їжею вже стояв біля ліжка. Служанки залишили мене саму, а я обійшла столик й лягла у постіл. Немає ні на що сил. 

Заснути я не могла. Голос в голові просив зачекати. І я чекала, довірившись йому. 

Його присутність я відчула одразу. Вскочила з ліжка й кинулася в його обійми. Ейден був куди реальнішим, ніж можна собі уявити. Масивне тіло, збільшене через трансформацію було вимазане у крові. Його сильні руки стисли мене в обіймах. Великі чорні крила схвали від усього світу. Стало одразу тепліше. І мокро. Я залила його плече слізьми. 

-Ейдене.

-Рино, - його рука накрила мою потилицю, - думаю, відправлюся у Безодню, коли побачив тебе. 

-Ти був тут, - шепотіла. -  Я знала. 

-Мою душу буквально вирвало з тіла, - Ейден подивився мені у вічі. - Я злякався, що втратив тебе й нашого малюка. 

-Я теж, коханий, - торкнулася своїм лобом його. - Що тепер з нами буде, Ейдене? 

-Хочу забрати тебе звідси, але не можу. Просто немає куди, - гірко сказав Ейден. 

-Ти голодний? - запитала, зарившись пальцями у волосся коханого. 

-Як тисяча вовків, - засміявся хрипло Ейден. 

-Спочатку ванна.

Доки Ейден відмивав зі свого тіла кров й бруд, я думала. Ейден в палаці. Досі ніхто не з'явився. Аркас не помітив чи щось задумав? Так, потрібно щось робити. Де книжка з забороненими рунами? Чорт, в моїх покоях. Треба її перенести сюди. Я закрила очі, згадуючи зовнішній вигляд книжки. В руках з'явилася знайома тяжкість. Відкрила очі. Чорна книжечка приємно лежала в руках. Я швидко знайшла потрібну руну.  Як знала, що знадобиться. Кімната наповнилася малиновим світлом й просочилася у стіни. За цим світлом в стіни просочилася зелене. Тепер ця кімната приховає ауру Ейдена, а якщо Аркас захоче увірватися до моїх покоїв, то не знайде тут Ейдена. 

Ейден вийшов з ванної кімнати й обійняв мене, поклавши руки на живіт. Губи залишили вологий слід на шиї. Я відкинулася на груди Ейдена й прикрила очі. Як же добре. Вже давно зрозуміла, що люблю Ейдена. Можливо, шкодую про ті моменти, що ми не провели разом. Зараз мені його не вистачає. Мені й нашому синові. По тілу пройшов теплий імпульс. Мій малюк згоден зі своєю мамою. 

-Сідай їсти, коханий. Скоро світанок, - потягнула коханого до столу. 

-Тільки, якщо ти до мене приєднаєшся, - Ейден схопив мене й потягнув до себе на коліна. 

-Мені цього не вистачало, - щасливо сказала, окреслюючи риси обличчя коханого. - Ось так сидіти з тобою. 

-Я теж за цим сумую, кохана, - торкнувся губ поцілунком й поклав до рота полуницю. - Що тут сталося, Рино? 

Його запитання мене трохи вибило із загального щасливого настрою. Приховувати я нічого не стала. Може це стане Ейдену гарним стимулом покінчити з цим усім. Коханий розізлився не на жарт. Його тягнуло робити необдумані вчинки, але я повертала його назад, як могла. 

-Ейдене, я хочу, щоб це все вже закінчилося, - відверто зізналася коханому, хоч і відчувала деяку долю страху. - Коли ми зможемо спокійно жити, Ейдене? 

-Потрібен час, кохана. Зібрати людей, що стануть мені допомагати. Продумати план й втілити його у життя. Це неможливо зробити за один день, - сумно сказав Ейден.