Розділ 16

Покої опустіли. Вигнала служанок й нарешті змогла залишитися наодинці. Важко сіла на диванчик навпроти каміна. Потріскування полінець, жар вогню та заспокійлива напівтемрява. Взуття моє знайшло свій притулок біля диванчика, на маленькому диванчику праворуч від мене лежали моя корона та перстень. 

Сидіти теж стало важко. Завалилася на біг, вкривши ніжки своєю сукнею. Я втомлена. Втомлена від своєї злості, переживань, надій. Я хочу, щоб це вже скінчилося. Вся ця боротьба за місце під сонцем. Спокійне життя. Це все чого я хочу. Спокійне життя зі своїм чоловіком та нашим сином. 

Торкнулася животика. Зараз там знаходиться мій син. Під моїм серцем б'ється серденько мого синочка. По всьому тілу розлилося приємне тепло. Не від каміна. Від мого синочка, який підтримує свою маму. Дивно приміряти на себе статус мами, але так приємно. Маленькі рученята торкнуться мене, солодкий молочний запах мого малюка заповнить ніздрі і я почую тоненький голосок своєї дитини: “Мамо!”. Я мама. 

Одна сльоза скотилася по моєму обличчі. Що там з Ейденом? Як він? Чи вже готують його до відряджання в монастир? Якщо вони ще не виїхали, чи можу я перенестися до нього? Так хочу його побачити. Хочу відчути себе в його обіймах, у безпеці. Хочу прикрити його тил, коли він вибереться з полону. Допомогти йому чим тільки зможу. 

Душа виривається з грудей. Я хочу до нього. Хочу порушити усі його прохання й застереження, але згадую, що тепер несу відповідальність не лише за себе. Не можу ризикувати нашою дитиною. Якщо Ейден сказав, що впорається, отже так воно й буде. Я повинна довіритися йому. 

Двері тихо прочинилися. Якби я не була відьмою, могла б і не почути. Обережні кроки, рівне дихання, невпевненість, настороженість, легкі відтінки злості й роздратування. 

-Що ти забув у моїх покоях, Аркасе? - втомлено запитала демона. Він зупинився й куди сміливіше наблизився до дивану. Я продовжила лежати. 

-Хотів поцікавитися твоїми справами. Керування гаремом потребує багато сил, а ти вагітна. Втома не піде тобі на користь, - Аркас присів на маленький диванчик ліворуч від мене. 

-Як мені реагувати на твою турботу? Які істинні цілі за нею ховаються? Повідаєш мені, Аркасе? 

-Немає ніяких інших цілей, окрім турботи про здоров'я твоє й твого малюка. Не шукай в цьому того, чого не існує. 

-Звичайно, Аркасе. Ти керуєшся виключно гарними намірами. Повірила б, якби ти не посадив мене в імпровізовану темницю.

-Дивно, що ти забула про ще одну людину, котра розділила з тобою твої тимчасові незручності. Рино, невже в тобі відсутня любов до своєї матері? 

-Важко знайти те, чого ніколи не було, Аркасе. А про “тимчасові незручності” твій жарт мені сподобався. Смішно. 

-Мені здалося, вам об'єднала загроза смерті Верховної. Коли це все змінилося, Рино?

-А коли змінилися твої братерські відчуття до Ейдена? Чи їх ніколи не було? - якщо він збирається порпатися у моєму житті, то чому я не можу цього робити? Я прямо відчула неймовірне задоволення, коли у повітрі повисла емоція розгубленості.

-Звідки у твою головку прийшли такі дурні думки, Рино? - зібравшись, сказав Аркас. Він аж ніяк не здавався таким спокійним, яким здавався. - Де ти таке почула? 

-Так, пташечки принесли цікаві вісточки. Ну то як, Аркасе! Чи варто поговорити про твою маму? - я тисла на болючі точки. Ейден не відає про свого брата, отже він був не від його матері. Окрім Габріель, була ще одна дитина. Чому її так приховували? 

-Схоже, мені доведеться зробити з тобою те ж саме, що і з твоїм любим чоловіком, - виплюнув зі злістю останні слова Аркас. - Посаджу тебе в клітку, одягну кайдани й на цьому закінчиться уся твоя свобода й влада, Рино. Вже уявляю, як буду приходити до тебе кожного вечора, а потім розповідати про це Ейденові. 

-Як багато злоби, Аркасе. Поправ мене, якщо я не правильно зрозуміла, ти не відповіси на мої запитання? 

-Ти все правильно зрозуміла, Рино. Можу лише додати, що твої шанси на ув'язнення в темниці ростуть в геометричній прогресії. 

-Ніколи не любила математику, - не було неочікуваним побачити його справжнє обличчя. Усі ці маски, що він носить, вже набридають. - Ти надовго? 

-На усю ніч. 

-На що розраховував? 

-На гарно проведений час. 

-Наказати, щоб привели наложницю? - на посягання з боку Аркаса я й не подумала. Сумніваюся, що він це зробить. 

-Навіщо? В мене не є моя дружина. Моя Повелителька. 

Серце пропустило удар. Якби в його голосі я не чула рішучої впевненості, я б не поворухнулася. Але він знав, чого хотів. І наші бажання різко розходилися. Я повернулася до нього, відкинувши спостеріганням за вогнем. Аркас спостерігав за мною. Не відаю, чи зробила я помилку, коли відреагувала на його слова, але первісний страх не дав можливості обдумати ситуацію. Я ніколи не боялася чоловіків. Знала, що зможу себе захистити. Але не зараз. Такої впевненості в мене зараз не було. Аркас - демон. Це не захищатися від людини, що й уявлення не має про магію. 

Аркас повільно підвівся на ноги. Все всередині мене волало про небезпеку. Тікай, біжи чимдуж! Не зупиняйся! Біжи! Тікай! Не сиди на місці! Але я не могла й ворухнутися. Ще ніколи так сильно не паралізував страх, як страх бути зґвалтованою. Я стала настільки беззахисною перед ним. Не могла й поворухнутися. 

Не змогла й слова промовити, навіть коли Аркас схопив мене за руку. Він поволік мене до дверей, що ведуть до спальні. Невже, це станеться, а я не спробую себе захистити? Сильний поштовх у напрямку ліжка і я випливаю з глибин страху. 

Підскочила на ноги. Повернулася до Аркаса, готуючи вдарити в нього вогняною кулею, але не встигаю. Мене відкидає ударною хвилею. Очікувала відчути твердість стіни й біль, але мене кинуло на м'яку перину. І на тому дякую. Тільки це наближає мене до ешафота ще ближче. Один за одним вогняні хвилі вдаряла по щиту Аркаса. Ні один з них не добрався до цілі.