Розділ 15

Томас покинув кабінет Аркаса. У двері постукали. До Повелителя завітав казначей. Зрозуміла по його схвильованому голосу. 

-П-повелителю, ви хотіли бачити мене бачити? - я впевнена, що він прямо зараз витирає хустинкою піт з лоба. 

-Так, Валаре. Ти вже розмовляв з Повелителькою? 

-Розмовляв, Повелителю. 

-Що вона наказала робити? - ось тут я й дізнаюся, чи зрадить мене казначей. 

-Наказала підготувати оглядовий кабінет для наложниць і школу, доки вони наводять порядок в крилі гарему. 

-Навіщо школу? Наложниці халіфа навчені на найвищому рівні. 

-Як помітила Повелителька, більшість з них налякані. Різноманітні розповіді про нестримність й жорстокість демонів не найкраще вплинуть на їх поведінку. До того ж в нас інші порядки, вони повинні знати ієрархію в палаці й правила поведінки. Повелителька наказала не впускати їх до ваших покоїв та покоїв інших високопоставлених демонів, доки вони не будуть достатньо обізнані. 

-Гаразд. Виділених з казни коштів поки достатньо? 

-Так, Повелителю. 

-Можеш йти.

Кроки й стукіт дверей. Не погано. Ніби й не збрехав, але й не всю правду сказав. Казначей продовжив своє життя на один день так точно. 

Що ж, я дізналася все, що мені потрібно. Доки в мене ще є час до сну, потрібно нарешті навідатися до бібліотеки та подумати про спасіння Ейдена. 

В бібліотеці я знайшла цілий стелаж з книгами про руни. Руни захисту, правди, замороження, вогню, повітря та купа інших. Але жоден з них не підходив. Мені потрібна руна знищення, як мінімум. А таких не було. Купа книг. Сотні. Я не могла переглянути їх всі. А часу в мене занадто мало. 

Заклинання пошуку. А що я шукаю? Якщо загалом, то заборонені руни. Зелений світлячок вискочив з кінчика нігтя й полетів до верхньої полиці. Він зникав і знову з'являвся за корінчиками книг. Ряд за рядом. Неочікувано з полиці вилетіла тоненька книжечка. Я ледь встигла її зловити. 

Чорна обкладинка. Без назви. Тонка. 

Я збиралася відкрити її, але відчула Аркаса. Він тихо зайшов до бібліотеки. Зовсім тихо. Тільки знайома аура вказала на особу, що увійшла. Книгу я швидко заховала між іншими. 

-Що ти шукаєш? - запитав Аркас, ставши за спиною. 

-Думаю, як в майбутньому полегшити прибирання у палаці. Валар навів на думку. Здається, що руни непогана ідея. 

-Руни потрібно постійно живити. Це занадто енергозатратно. У нашій владі є достатньо слуг, щоб підтримувати порядок в палаці, - в голосі чула сміх над такою ідеєю. 

-В стінах цього палацу безмежна магія. Дивно, що ви цього не відчуваєте. Це ваш дім, - пожала плечима. 

-Це й твій дім, - сумно сказав Аркас. - Тепер ти міцно з ним пов'язана. 

Аркас наблизився ближче. Я відчувала його дихання на своїй потилиці. Рука Аркаса завмерла навпроти живота. Мені це не подобається. Не його я хочу бачити поруч з собою. Мені потрібен мій чоловік. Ейден. 

Я вдарила по руці демона. Він хрипло засміявся. 

-Тобі сподобалися подарунки халіфа? - він відійшов та взявся розглядати книжки. 

-Дуже. Як і всі жінки, я люблю дорогоцінні речі. Особливо, золоті монети. 

-Ти попросила свого стражника підібрати команду для твоєї охорони. Чому саме його? - в голосі почувся метал. 

-Ітан не ненавидить мене. Він всього лише робить свою роботу. І підбере команду таких самих демонів. Для котрих важливо виконувати свої обов'язки. 

-Може зробиш його капітаном своєї охорони? - з легким незадоволенням заявив Аркас. 

-Хороша пропозиція, - повернулася до демона з посмішкою на обличчі. - Я принесу тобі розпорядження зі своєю печаткою.

Схопила випадкову книгу, прикривши нею потрібну, й направилася на вихід. 

-Це вже занадто, Рино! - крикнув вслід. Мені довелося зупинитися. 

-Що саме, Аркасе? Оточувати себе людьми, що не стануть мене зраджувати? Створювати коло, що не відчуває до мене ненависті? - чомусь почала наближуватися до демона. - Я хочу жити, Аркасе, а не виживати. Але в мене не виходить. 

-Рино, ніхто не посміє тобі зробити зло. Ти вже викликаєш їх страх. Едгар з моменту коронації сам не свій, демони, хоч і ненавидять за смерть товариша, бояться неправильно щось зробити, слуги безперечно виконують твої накази. Тобі нічого боятися. Всі придворні та радники присяглися на вірність, поцілувавши перстень на твоєму пальці. Ти в безпеці. 

-Ні. Доки поруч немає мого чоловіка, я не в безпеці. 

Я знала, що мої слова його розгнівають. Дуже сильно. Саме на це я й розраховувала. Доки він злиться, я зможу відволікти його увагу від книг у моїх руках. І втекти. 

В покоях служанки приготували мене до сну. Коли вони покинули кімнату, я взялася за знайдену книгу. Серед заборонених рун була й руна знищення. Якщо гарно наживити її магією, вона зможе розбити кайдани. Знайшла ще кілька дуже цікавих рун: невидимість, приховання аури, переміщення, знерухомлення, відключення свідомості та безліч інших досить корисних рун. Цікавитися рунами, що приносять смерть, нещастя, довічне прокляття та іншими я не стала. 

Небо вже було чорним, коли я відірвалася від тоненької, але місткої книги. Часу обмаль. Я взяла книгу, що залишила після минулого візиту до Ейдена на тумбочці. Звичні рухи і я біля Ейдена. 

-Усіх турбує канцлер, - наглядач говорить Ейдену. В них тепер що, вечірні бесіди. - Твоя благовірна має з ним досить тісні стосунки. Він дав їй притулок, коли вона втекла, але не захистив її, коли її викрадали. Дивні стосунки, правда? 

-З усім тим, Рина одягла корону. І владу вона так просто не віддасть. Залиш мене, - коротко наказав Ейден. Хоч він у камері, королівська величність його не покинула. 

Наглядач покинув камеру. Ейден повернувся до мене й збирався зробити крок, але я виставила руки вперед. 

-За тобою спостерігають, коханий. Аркас знає, що я приходжу сюди, але не може зрозуміти як і чому мене не видно, - якось винувато сказала Ейдену. Він гірко посміхнувся. Й лише кивнув.