Розділ 14

За дверима мене чекали Мел, Олівія, Іві та Рубі. Вони тепер супроводжують мене по всюди. Ряди страж трохи прорідили. З восьми залишилися двоє. Чудово. Я пройшлася по їх аурам та емоціям. Ітан присутній. Ще одна удача. 

Мене провели до моїх покоїв. Прислузі я наказала підготувати все для прогулянки в саду. Їх просто треба було чимось зайняти. А Ітана попросила зайти в мої покої.

Зайшовши до вітальні, я наклала на кімнату полог тиші. Якщо стражник, що залишився зовні, не зможе нас підслухати. 

-Зніми маску, - наказала Ітану. Він підкорився. Каштанове коротке волосся. Військова стрижка - “їжачок” на голові. Широкий лоб, карі очі, широкий ніс та тонкі губи. Нічого відразливого. Він склав руки перед собою та дивився прямо. - Ти розумієш для чого тут? 

-Я готовий дати присягу, Ваша Величносте, - схилив трохи голову Ітан. 

-Чому? - поставила закономірне запитання. Так, я з радістю прийму його вірність, але хочу знати причину. Не все дається так просто. 

-Це моя робота, - односкладно відповів Ітан. Що ж, присяга все одно не дасть йому шансу мене зрадити. 

Я кивнула й дістала кинджал. З моменту, переїзду в палац, стала носити з собою кинджал. Ітан спокійно протягнув мені свою руку. Гострий кінчик леза проткнув товсту шкіру воїна. Кров виступила й спала на килим. Ніхто не звернув на це уваги. 

Ітан промовив слова присяги. Вона була прийнята. Словом, він обіцяв мені свою вірність та обіцяв захищати мене своїм життям. 

Все це дійство зайняло буквально п'ять хвилин. Я наказала йому нікого не впускати до моїх покоїв, включно з прислугою. Я його покличу. Він зник, а я хутко наблизилася до книжкової шафи. 

-Fiat dominus ire. 

Книжкова шафа зникла. На її місці з'явився портал. Очікувала пильний темний коридор, але й таке підходить. Я зробила крок в мутний простір. Вийшла в приміщенні, котре й очікувала побачити. Пильне, темне. Темне воно було не довго. Щойно портал за мною з легким сплеском закрився, спалахнули факели. Я підійшла до грамофона біля стіни. Біля нього було велике вікно. Вид відкривався найчарівніший. Зал засідань. За столом сиділи радники. Їх склад трохи прорідився. З п'ятнадцяти їх залишилося дев'ять. Більша частина. Гнів на мить спалахнув всередині, але я його швидко подавила. Для цього не час. Інтуїтивно я запустила грамофон. платівка закрутилася. Почувся легкий хриплий голос, який ставав голоснішим. Глянула на радників, ніхто не сіпнувся. 

-Мої солдати незадоволені! - крикнув схоже Начальник Безпеки. - Вона ще й нову команду геть відправила. Дякую, що не вбила!

-Томасе, ти говориш про свою Правительку! - закричав Аркас, гепнувши по столу руками. Стіл затремтів, але вистояв від сили Аркаса. - Ти б теж міг не відправляти до неї тих, хто дуже незадоволений її вчинком! Ти зробив це навмисне!

-Так, зробив! Бо вона повинна відповісти за смерть моїх найкращих воїнів! - вскочив на ноги Томас, Начальник Безпеки.

-Я зробив би так само, Томасе! Ще й би повісив їх перед палацом, аби всі знали як поводитися з Повелителем, - вже спокійно закінчив Аркас. Він пустив імпульс в демона й той впав на стілець. Ця тема закрита. - В когось ще є запитання?

-В мене є, - підвівся демон з рудим волоссям. Кривий ніс псував його досить вродливе обличчя. - Наші шпигуни помітили легке хвилювання в Драгені. Дружба Повелительки з головний канцлером може принеси нам неабиякі проблеми. Ми викрали її в нього з-під носа. 

-Семюеле, якби він цього не дозволив, ми б цього зробити не змогли, - спокійно відповів на випад Аркас. Я завмерла. - Він не був досить проти. Хоч і трохи відволікся на мертвий сюрприз у його вітальні, але він встиг би її врятувати. 

-Тоді накажете нам готувати війська до оборони? - запитав рудий радник. Не схоже, щоб він мав справу до війська. Животик не наштовхував на такі думки. 

-Не можна, - відповів довговолосий демон. - Краще запросити його в палац. Показати, що з Повелителькою все чудово. Чудова можливість наладити контакти з Правителем демонів. 

-Він може допомогти їй втекти або визволити Ейдена, - відкинув пропозицію довговолосого демона. - Нам ні до чого такі ризики. 

-Потрібно ризикнути, - настоював на своєму “рапунцель”. - Канцлер Велейський має не аби який вплив на короля драконів. Зробити з нього ворога означає нажити ворога в лиці короля. Це куди більший ризик. 

-Тоді треба перемістити Ейдена, - подумавши, сказав Аркас. - Старий монастир стане чудовим притулком для нього. 

-Я підготую конвой і сам монастир, - сказав Томас. Аркас кивнув. 

-Альфа відповів на наше запрошення? - запитав Аркас у “рапунцель”. 

-Він прибуде завтра. Лірійський халіф надіслав вам подарунок. Сотня наложниць. Їх намагаються розмістити. Думають відкрити крило відведене для гарему. 

-Останній гарем на моїй пам'яті в цьому палаці був років п'ятдесят тому, - сказав Томас й заржав на все горло. Його підтримали кілька радників. Ще кілька тихенько хіхікнули. Дорослі демони. - Давно час відновити цю традицію. Повелителю? 

Томас кивнув, натякаючи на рішення Аркаса. Той нехотя кивнув. Все залив сміх. Демони вже передчувають смак задоволення. Мало мені ненависті, ще й купи наложниць мені не вистачало. 

-Повернемося до важливіших тем, - обірвав гомін Аркас. - Як справи з Брамою? 

-Ніяк, - сказав “рапунцель”. - Там повна тиша. Делегація не повернулася, Верховна дала якийсь знак своїм відьмам. Вони зникли з радарів. Знайшли кількох молоденьких, що ще не відкрили свої сили. Але й всього. Інші ніби крізь землю провалилися. Закон лорда Інферно досі в дії, тому демони не можуть нічого робити на землі. 

-Нам це вже ні до чого, - махнув рукою Аркас. - Дайте відьмам спокій. Вони до нас не посунуться. Браму закрити. Від неї толку немає. 

-Як скажете, Повелителю, - кивнув “рапунцель”.

-Едгаре, чому ти мовчиш? Є новини? - звернувся до притихлого демона Аркас. 

-Серед народу ще є легкі хвилювання. Але Повелителька вміло заткнула їм роти. Прямий ефір, - задумливо відповів Едгар.